б) створити кілька підприємств, яким можна надати повну самостійність і які функціонуватимуть у межах компанії як окремі невеликі фірми, самостійно здійснюючи дослідницькі роботи, модернізацію продукції, виробництво і маркетинг, у тому числі зарубіжний маркетинг.

На початок реконструкції у фірмі працювало понад 5000 осіб. Фірма виготовляла 7 видів продукції. Усього було створено 20 дрібних фірм у межах компанії, по кілька фірм з кожного виду продукції. Управління децентралізували за трьома рівнями: адміністрація компанії, управління по групах продукції, керівництво фірми.

З організацією внутрішньофірмового підприємництва поряд із збільшенням обсягу діяльності низових підрозділів підвищується відповідальність та розширюються повноваження їхніх адміністрацій. Якщо раніше керівник підрозділу відповідав лише за прибутки і збитки та повинен був відстежувати обсяг продажу, то після створення малої фірми він контролює статті бухгалтерського балансу та надходження готівкових платежів. таким чином, його обов’язки стають подібними до обов’язків президента компанії середнього масштабу.

Як організовані фінансові відносини між компанією та внутрішньою фірмою? Корпоративний фінансовий центр (у даному разі «ОМРОН-банк») розглядає капітал низових підрозділів як свої позики цим організаціям. Так, якщо товарні запаси в тому чи іншому низовому підрозділі збільшуються порівняно з поперед­нім роком, то таке збільшення розглядається як додаткова позика від «ОМРОН-банку», що обкладається відповідним обліковим відсотком.

Подібна реорганізація перетворює низовий підрозділ у ризиковану компанію, діяльність якої можна порівняти з діяльністю конкурентів.

У результаті організації внутрішньофірмового підприємництва «синдром великого бізнесу» змінився «довгостроковим циклом зростання». Цей цикл здійснюється за схемою: реакція на вимоги споживачів — нові технології — нові товари — розширення ринкової участі — зростання прибутків. Результати проведеної реорганізації характеризують такі дані: у перший рік обсяг продажу збільшився на 27%; доходи до сплати податків — на 33%; доходи після сплати податків — на 49%1.

Внутрішньофірмове підприємництво досить поширене в американських корпораціях. Тут основоположною є ідея, згідно з якою підприємницька автономія — суттєва передумова інноваційної діяльності. Сутність внутрішнього підприємництва полягає у вивільненні творчої підприємницької активності на внутрішньофірмовому рівні. Якщо вчений, інженер, винахідник, служ­бовець має потенційно цінну науково-технічну ідею і готовий стати головним організатором у справі її здійснення, йому створюють необхідні для цього умови.

Керівництво корпорації формує певну мережу підтримки підприємництва в межах корпорації. По-перше, воно забезпечує фінансування ризикованих проектів шляхом створення альтерна-
тивних джерел фінансування (загальнокорпоративні кошти на НДДКР, кошти підрозділів, спеціальні інноваційні фонди для фінансування ризикованих проектів). Щоб мати можливість використовувати ці фонди, інтерапренер мусить довести вигідність свого проекту. Деякі корпорації дають змогу інтерапренерам випускати власні акції і розміщувати їх усередині корпорації. По-друге, багато корпорацій створюють у своїй структурі спеціальні підрозділи — венчурні групи, відділи нововведень та ін., що виявляють цінні науково-технічні ідеї, реалізація яких неможлива в межах даної структури. Таким підрозділам доручається організація внутрішніх фірм для реалізації цих ідей і створення умов для їх діяльності.

Першим кроком до розвитку внутрішньофірмового підприємництва на вітчизняних підприємствах має стати усвідомлення їх керівниками і спеціалістами сутності та ефективності підприємницького стилю поведінки. Важливо проявити ініціативу у створенні малих підприємницьких фірм усередині великих акціонерних товариств. для цього необхідно формувати концепцію орга­нізації внутрішньофірмового підприємництва, яка повинна орієнтувати на вирішення стратегічних завдань компанії: обраних ком­панією стратегій діяльності, науково-технічного розвитку, маркетингу.