|
Росія |
11 |
4,35 |
12 |
5,21 |
|
Казахстан |
12 |
4,33 |
13 |
4,58 |
|
Румунія |
13 |
3,56 |
11 |
5,53 |
|
Македонія |
14 |
3,41 |
14 |
4,00 |
|
Боснія та Герцеговина |
15 |
3,36 |
21 |
2,72 |
|
Азербайджан |
16 |
3,33 |
16 |
3,72 |
|
Туркменістан |
17 |
3,08 |
23 |
2,54 |
|
Грузія |
18—19 |
2,91 |
20 |
2,81 |
|
Киргизстан |
18—19 |
2,91 |
18 |
3,30 |
|
Узбекистан |
20 |
2,75 |
25 |
2,30 |
|
Україна |
21 |
2,45 |
15 |
3,99 |
|
Вірменія |
22 |
2,33 |
19 |
2,90 |
|
Албанія |
23 |
2,25 |
26 |
2,25 |
|
Таджикистан |
24 |
2,00 |
22 |
2,60 |
|
Молдова |
25 |
1,91 |
17 |
3,50 |
|
Білорусь |
26 |
1,83 |
24 |
2,50 |
|
Югославія |
27 |
1,72 |
27 |
2,09 |
Джерело: Central European Economic Review. — 1999. — Vol. VII. — № 10. — P. 14.
залежність країн. Така взаємна залежність, яку умовно можна вважати «позитивною», є явищем цілком об’єктивним. Вона пов’язана з потенціалом міжнародного поділу праці та є супутнім явищем інтернаціоналізації, наприклад у межах європейської, північноамериканської інтеграції. Від неї слід відрізняти залежність «негативну», яка виникає через несприятливі стартові умови міжнародного співробітництва, дефіцит певних факторів виробництва або енергосировинних ресурсів, складність завдань ринкової трансформації, унаслідок використання неадекватних моделей управління економічними системами, наприклад в Україні, більшості інших нових незалежних держав, країн, що розвиваються.
Таким чином, можна сформулювати основні риси такої господарської системи, яку, з певною мірою умовності, заведено вважати відкритою економікою. Ними є такі:
· наявність у суб’єктів ринкової економіки достатньо широких прав виходити на зовнішні ринки та співробітничати із зарубіжними партнерами при мінімальних обмеженнях з боку держави;
· міжнародні контакти мають порівняно велике значення для підтримання макроекономічного балансу, ступінь інтернаціоналізації ВВП є досить високим;
· ринковий простір країни є відносно ефективним, а суб’єкти господарювання — порівняно конкурентоспроможними (інакше відбувся б масовий колапс як неконкурентоспроможних виробників, так і економіки в цілому, що, до речі, загрожує економікам транзитивного типу, зокрема й українській).
Генезис та наступний розвиток системи міжнародного економічного співробітництва відбувалися не за лінійними схемами. Вони відповідали більш загальним процесам — становленню цивілізаційних центрів та соціокультурних осередків, однією з важливих сторін життя яких є економічна діяльність. Цілком природно, що й сучасний стан світового господарства, міжнародних економічних відносин, окремих держав відбиває історичні особливості торгівлі, національної спеціалізації країн та регіонів у межах системи міжнародного поділу праці.
Історична довідка
Достеменно простежити передісторію сучасних відкритих економічних систем неможливо. Очевидно, що міжнародне співробітництво, кооперація між різними країнами не могли не існувати протягом усієї історії життя різних народів та країн. А для того, щоб охарактеризувати віддалені від нас у часі події, які мають пізнавальний інтерес для економістів, необхідно з’ясувати численні фундаментальні проблеми інших наук — історії, археології, навіть філософії.
Найдавніші відомості про торговельні зносини між різними народами, які охоплює «пам’ять» історичної науки, пов’язані з міжплемінною торгівлею товарами туземного виробництва та первісними коопераційними контактами. Одне зі свідоцтв подій тридцятитисячолітньої давнини доносить інформацію про торговельні контакти острівних племен південніше Азії, а також жителів Полінезії та Австралії. Зокрема, відомо, що племена, які жили на території острова Нова Гвінея, на невеликих човнах долали відстань у кілька тисяч кілометрів для торгівлі з племенами Полінезії й Зеленого континенту.