зумовлюються значним приростом сукупного виробництва, який є найвищим, починаючи з середини 80-х років (у 2001 р. приріст становив 4,2 %, тоді як у 2000 р. він був ще вищим — 4,7 %).
Разом з тим ситуація набула рис малопрогнозованості та нестабільності, а погіршення ситуації на провідних фондових біржах світу, в перспективах окремих країн та цілих регіонів призводить до порушень сталих міжнародних капіталопотоків, інколи до їх радикального зменшення. І найбільш відчутна така невизначеність тенденцій руху капіталів для країн, що розвиваються та проводять ринкові реформи. Адже саме їхні ринки є найбільш «проблемними», ризикованими для інвесторів, отже, погіршення міжнародної кон’юнктури спричиняє масову втечу капіталів саме з них, переважно до найбільш стабільних країн-метрополій. На такі країни, власне, і припадає основна маса здійснюваних інвестицій. У другій половині 90-х років від 2/3 до 4/5 світового обсягу прямих іноземних інвестицій припадало на провідні індустріальні держави, 25—30 % — на країни, що розвиваються, і 2—5 % — на постсоціалістичні країни, що здійснюють ринкову трансформацію.
Серед країн, які не входять до числа провідних індустріальних, наприкінці 90-х років найбільш помітними реципієнтами інвестицій стали Китай, Південна Корея, Сінгапур та Тайвань, тобто ті, які найбільш вдало проводили макроекономічну політику та здійснювали широку товарну експансію на міжнародних ринках. Серед країн Центральної та Східної Європи, які є близькими Україні географічно та за характером історичного розвитку, лідерами у залученні іноземних капіталів є передусім Польща, Угорщина та Чехія, а також Росія, яка хоча і має незначні показники інвестування на душу населення, проте забезпечує порівняно високий валовий показник. Сукупна маса інвестицій по регіону в 2000 р. дорівнювала 23 млрд дол. Дещо в іншій «ваговій категорії» та у відмінних умовах розвитку опинилися східнонімецькі землі — території, які входили до колишнього Радянського блоку. Перебуваючи у складі єдиної Німеччини, ці землі протягом кількох років отримували близько 150 млрд німецьких марок щорічно від західнонімецьких інвесторів та центрального уряду.
Джерелами ж інвестиційних потоків є передусім провідні індустріальні держави — з них походять майже 3/4 загальної маси інвестицій. Найбільшу активність тут виявляють країни Євросоюзу, передусім Велика Британія, а також США та Японія. Причому основний вектор інвестиційного потоку з країн Європи та Японії припадає на США.
Згідно з оцінками Міністерства фінансів Японії, ця країна є найбагатшим власником зарубіжного майна. Вважається, що сукупна вартість японської власності за кордоном становить 133 трлн єн (понад 1 трлн дол.), у тому числі приватні та урядові багатства. Причому за оцінками того самого відомства, цього показника було досягнуто значною мірою завдяки помітному приросту інвестування за кордоном в останні роки, тільки у 2000 р. приріст становив 57 %.
Отже, за Країною Східного Сонця закріпилося впевнене лідерство у такій неформальній першості, оскільки Швейцарія, яка посідає друге місце, володіє «тільки» 296 млрд дол.
(ИТАР-ТАСС, 25.05.01)
2.14.2. Інвестиційні інтереси —
рушійна сила руху капіталів
Причинами міжнародного руху капіталів є економічні інтереси, причому для здійснення кожної трансакції щодо розміщення інвестицій необхідним є збіг інтересів приймаючої сторони (реципієнта капіталу) та інвестора (донора капіталу).
У чому ж полягають ці інтереси та матеріальні підстави реалізації таких інтересів для обох сторін? Розглянемо їх з позиції як приватних, так і макрорівневих учасників міжнародного інвестиційного процесу.
Інвестиційні інтереси приватних агентів-донорів.
З погляду інвесторів відбувається обмін грошово-фінансових цінностей на майнові права, з якими для них і пов’язується головний інтерес: можливість отримання прибутку (для кредиторів — донорів капіталу, які не прагнуть набути прав власності, а надають гроші в позику, — тимчасове позбавлення можливості користуватися капіталами дає можливість отримання відсотків). Власне, йдеться не просто про «будь-який», а про достатньо високий прибуток, фактично — про його максимізацію. Очевидно, що очікуваний прибуток має перевищувати альтернативний прибуток від інвестицій в іншому місці (країні) або в іншій формі. Щоправда, в цю логіку можуть втрутитися й інші міркування, зокрема соціально-економічні гарантії інвестицій. Адже неспроможність уряду надати такі гарантії, відсутність у цілому в певній країні, яка є потенційним об’єктом інвестування, сталих традицій підприємницької діяльності або невідповідність іміджу потенційного реципієнта капіталів традиційним уявленням про надійного партнера, несприятлива законодавча база можуть відлякати фірми-інвестори від вкладання капіталів.