споживання. Це значно ускладнювало «відкриття» найважливішого внутрішнього джерела інвестування, яке могло б створити сприятливу ситуацію і для залучення інвестицій ззовні. І навіть в умовах економічного зростання, яке розпочалося останніми роками, важливим проінвестиційним фактором є зниження непродуктивних «апаратних» витрат.
Аналогічні українським труднощі з іноземним інвестуванням відчуває й Росія. Щоправда, навіть у цій сусідній країні успіхи із забезпеченням іноземного інвестування значно більші, ніж в Україні (наприклад, тільки протягом першого півріччя 2001 р. обсяги іноземного інвестування РФ становили 6,7 млрд дол.). Це пов’язано передусім зі значно послідовнішим проведенням реформ, більшою довірою потенційних інвесторів до перспектив розвитку національної економіки Росії.
Надзвичайно важливим є поєднання функціональних цілей фінансової сфери та сфери реальної економіки. Адже слабкість виробництва «відтворює» валютно-фінансову дестабілізацію, що показали численні «провали» гривні. Тому подібне буде повторюватися і надалі, якщо не буде забезпечене реальне стале економічне зростання — умова забезпечення надходжень до бюджету та товарного наповнення ринку.
Розв’язання завдання залучення іноземного капіталу є функціонально складним, а також таким, що залежить від національної конкретики певної країни. Адже важливим моментом при розробленні науково обґрунтованої стратегії залучення іноземних інвестицій та формування інвестиційно-підприємницького клімату є врахування особливостей розвитку окремих галузей. Про «галузеві здобутки» щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України свідчать дані табл. 2.15.
Таблиця 2.15
Надходження прямих іноземних інвестицій
за галузями в 1999—2000 рр., % річної зміни
|
Галузь |
Частка загального обсягу |
1999 |
2000 |
|
Харчова промисловість |
20,1 |
13,3 |
17,1 |
|
Внутрішня торгівля |
18,8 |
27,1 |
30,5 |
|
Машинобудування |
9,0 |
0,5 |
2,0 |
|
Кольорова металургія |
8,1 |
3,4 |
767,5 |
|
Фінанси, кредит |
6,4 |
0,6 |
25,0 |
|
Паливна промисловість |
5,9 |
141,1 |
19,8 |
|
Чорна металургія |
3,8 |
69,7 |
14,7 |
|
Хімічна промисловість |
3,6 |
3,3 |
15,9 |
|
Транспорт |
3,6 |
8,6 |
46,3 |
|
Охорона здоров’я, фізкультура та соціальне забезпечення |
3,3 |
4,4 |
8,1 |
|
Будівництво |
3,2 |
2,9 |
5,6 |
|
Загальна комерційна діяльність |
2,8 |
87,2 |
15,8 |
|
Зв’язок |
2,4 |
28,2 |
18,3 |
|
Деревообробна промисловість |
2,1 |
8,0 |
42,4 |
|
Сільське господарство |
2,0 |
7,5 |
23,4 |
|
Інші галузі |
5,5 |
— |
— |
Джерело: Держкомстат // Квартальні передбачення. — 2001. — Січень. — С. 6.
Узагальнюючи розгляд трансформаційної специфіки політики мобілізації капіталів в Україні, слід особливо підкреслити таке. Україні при виборі цілей та методик залучення іноземних капіталів треба враховувати, що сучасна держава, яка прагне до створення ефективного соціально-ринкового середовища, має здійснювати активну регулятивну підтримку власної національної економіки, і понад усе — відігравати своєрідну подвійну роль у справі мобілізації капіталів.
По-перше, її функція — створювати такі умови, за яких національна територія перетворилася б на привабливий для фінансово-інвестиційних ресурсів об’єкт, у широкому розумінні цієї тези.