(виключаючи фінансові компанії) становили 16 % проти 9 % у Західній Європі, то в 1999 р. співвідношення дещо змінилося: 15 % та 12,5 % відповідно. Нарешті стимулом для інвестицій у США є стабільний фінансовий стан американських компаній. Так, співвідношення активів та капіталу компаній у нефінансових американських фірмах становить 3,3 до 1, тоді як у Нідерландах — 2,6 до 1, а у Великій Британії — 2,1 до 1.
Зовсім інша картина спостерігається при розгляді процесів прямого інвестування до країн, що розвиваються. У 2000 р. обсяги інвестицій (очевидно, що йдеться передусім про інвестиції з боку ТНК зі штаб-квартирами в провідних індустріально розвинутих країнах) залишилися приблизно на тому ж рівні, що і в попередньому році — 190 млрд дол., але їх частка в загальних показниках знизилася до 17 %. Щоправда, згідно з даними ЮНКТАД, порівняно високими темпами збільшувалися обсяги прямих іноземних інвестицій до Африки — на 25 %, з 8 до 10 млрд дол. Але для того щоб розвиток країн континенту відбувався більш динамічно, континенту необхідно включитися до стратегії провідних ТНК, причому не тільки як сировинного придатку та територій, які використовуються для екологічно брудних видів виробництва, а й у ролі їх більш повноправного партнера. Важливим завданням є поліпшення участі в процесах руху капіталів більшості держав континенту, яка на зламі століть залишалася практично мізерною. На сьогодні 70 % інвестицій до Африки припадає на п’ять країн — Анголу, Єгипет, Нігерію, ПАР та Марокко, переважно у розроблення корисних копалин, промислове виробництво та послуги.
Слід відзначити, що в сучасних умовах переходу колишніх «соціалістичних» країн на рейки ринкової економіки створюються особливо сприятливі умови для прямих інвестицій, причому у надзвичайно великому масштабі. Очікується, що після вступу Китаю до СОТ і без того значний валовий показник прямих інвестицій
(40 млрд дол. щорічно наприкінці 90-х років) зросте на початку ХХІ ст. у півтора рази, а після подальшої лібералізації економіки країни перевищить 100 млрд дол. Оскільки інвестиції, як відомо, стимулюють зростання обсягів торгівлі з метрополіями, очікується не тільки різке збільшення абсолютних обсягів торгівлі ТНК з Китаєм та іншими країнами — реципієнтами капіталів, а й зростання частки в торгівлі транзитивних держав, яка припадає на міжнародні корпорації. Станом на 2000 р. у Китаї було зареєстровано близько 350 тис. підприємств з участю капіталів іноземного походження, причому договірна сума капіталовкладень досягла 632,3 млрд дол., а фактично було використано 320,6 млрд дол.
Чималі обсяги прямих іноземних інвестицій від провідних країн — експортерів капіталу, а конкретно — від ТНК, протягом останньої частини ХХ ст. надходили до регіону Центральної та Східної Європи (до їх числа, на жаль, і на початку ХХІ ст. не входить Україна, як і решта країн СНД, деякі інші держави регіону). У цілому країнам зазначеного регіону на 2000 р. вдалося залучити близько 30 млрд дол.
Разом з тим попит на прямі інвестиції капіталів забезпечують не лише постсоціалістичні країни, які перейшли на ринкову модель господарювання. Можна констатувати тенденцію значного зростання потреб у капіталах на так званих «нових ринках» (emerging markets — ринки, що виникають) взагалі. Значний попит на капітали, передусім на капітальний ресурс ТНК, створюють найбільш успішні країни з групи тих, яких раніше умовно відносили до «Третього світу» («Першим світом» вважалися провідні ринкові держави, «Другим світом» — ті, що називалися соціалістичними). Критерій «успішності» тут — здатність забезпечити основні вимоги ТНК, як і власників капіталу взагалі (щодо прибутковості, гарантій, прозорості, законності, соціальної сприятливості тощо), які необхідні для припливу інвестицій.
Ідеться передусім про цілий ряд країн у Південно-Східній Азії та у Латинській Америці, яким вдалося забезпечити динамічний розвиток, сформувати ефективне конкурентне середовище. Лідером за валовим показником надходження капіталів серед даної групи країн є Бразилія. Взагалі серед країн, які не входять до групи провідних ринкових держав, у 2000 р. ця найбільша латиноамериканська країна поступилася в цьому аспекті тільки Китаю.
2.15.3. Акціонерні форми та засоби
транснаціоналізації комерційної діяльності
Виходячи з об’єктивних передумов та методологічного розуміння природи транснаціоналізації на господарському рівні, причин утворення міжнародних монополій, розглянемо конкретні інструменти, механізми та цілі утворення великих міжнародних структур, те, у який спосіб та якими організаційними шляхами реалізуються на практиці потенційні можливості отримання підприємницької вигоди.
Оскільки йдеться про ТНК, які за своєю природою мають корпоративну сутність, при вивченні процесів концентрації та централізації виробництва не можна обминути проблематику утворення статутних фондів нових компаній чи реструктуризації тих, що вже існують. Разом з тим слід відзначити відмітну рису феномена утворення великомасштабних комерційних структур: обсяги операцій таких структур можуть значно перевищувати показники ВВП цілих країн, причому інколи