2.16.6. Специфічні форми
підприємницької транснаціоналізації
в умовах ринкових перетворень
Для України, як і для інших держав, які трансформують національні економіки і не володіють достатніми обсягами капіталів, актуальним є завдання пошуку шляхів концентрації внутрішніх промислових і фінансових ресурсів. Разом з тим деякі «класичні» форми підприємницької транснаціоналізації непридатні для застосування у вітчизняних умовах. Тому зараз у полі нашої уваги перебувають ті специфічні механізми концентрації та централізації капіталів, які є характерними та актуальними передусім для України і країн з подібними умовами економічного розвитку. Найчастіше вони є інструментами зосередження капітальних ресурсів національного походження (як, до речі, часто буває і з наведеними «класичними» формами концентрації). Такі специфічні трансформаційні моделі можуть слугувати і цілям транснаціоналізації капіталів, залучення інвестиційних ресурсів закордонного походження.
Відповідні організаційні форми концентрації капіталу могли б мати подвійне значення для процесів міжнародного руху капіталів: з одного боку, вони можуть збільшувати приплив іноземних інвестиційних ресурсів (а останні, у свою чергу, залучалися до діяльності об’єктів виробництва), а з іншого — підвищення, завдяки їх використанню, ефективності національного механізму функціонування капіталів може стати важливою передумовою надходження інвестицій з-за кордону.
Промислово-фінансові групи
Однією з придатних до застосування в умовах переходу до ринку формою акумулювання виробничих та грошових ресурсів є створення промислово-фінансових груп. Це — концерни, які створюються на міжгалузевих засадах та об’єднують підприємства промисловості, банківсько-кредитні установи, торгові доми й інших суб’єктів господарської діяльності з метою поєднання та акумулювання фінансових коштів і виробничих ресурсів, а також для оптимізації інвестиційного процесу. Таким чином, банківсько-кредитна установа є не кредитором, а власником частини виробничих ресурсів, котрий отримує не відсотки за кредитами, а доходи від реалізації.
В Україні правовою базою розвитку промислово-фінансових груп є Закон «Про фінансово-промислові групи», прийнятий 21 листопада 1995 р. (до його прийняття джерелом основних нормативних положень щодо функціонування таких угруповань слугував президентський Указ від 27 січня 1995 р. «Про фінансово-промислові групи»). Відповідно до законодавчих рамок та практики минулого базовими моделями фінансово-промислових груп в Україні можна вважати статутні групи, які створюються об’єднанням статутних капіталів, та договірні консорціумні групи, умовою функціонування яких є єдине управління при об’єднанні всіх активів та пасивів.
Поширення комерційних структур такого інституційного типу в Україні дало б змогу значною мірою розв’язати проблему нагромадження капіталу та інтеграції інвестиційних потенціалів національних і закордонних господарських агентів. У рамках
фінансово-промислових груп, завдяки використанню механізму консолідованого балансу, можливим є функціонування тих підприємств, зокрема таких, що лідирують у певних напрямах на-
уково-технічного прогресу, які тимчасово є економічно неефективними, нездатними забезпечити швидкий прибуток.
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про промислово-фінансові групи в Україні
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 23, ст. 88)
(Ухвалений Постановою ВР № 438/95-ВР від 21.11.95)
(Фрагменти)
Цей Закон визначає порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп в Україні, транснаціональних промислово-фінансових груп, а також фінансово-економічні умови їх діяльності.
Стаття 1. Визначення термінів
Терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення:
1. Промислово-фінансова група (ПФГ) — об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.