Міжнародна економічна діяльність України
242

руху капіталів, є створення холдингових компаній. Холдинг — відома у світі форма поєднання інвестиційних потенціалів різних, інколи різнотипних комерційних структур. Разом з тим вона особливо прийнятна в ситуації, яка є характерною для країн з дефіцитними економіками посттоталітарного типу.

Холдинг — це акціонерна компанія, яка володіє контрольними пакетами господарсько-комерційних структур, що є незалежними юридичними особами, здійснює управління ними, а також фінансування їхньої діяльності.

За умов раціональної організації холдингів як форми акумулювання інтернаціональних виробничо-фінансових ресурсів, можливою є прискорена реалізація міжгалузевих виробничих проектів. Зокрема, це може стосуватися ряду авангардних виробничих, на-
уково-дослідних установ, навколо яких можуть об’єднуватись необ­хідні для розширення виробництва структури та інститути промислової, фінансово-страхувальної, транспортної, обслуговуючої сфер.

Процес створення холдингу в Україні регулюється кількома законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема Положенням Антимонопольного комітету «Про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації».

У певному розумінні протилежною відносно холдингів (якщо брати до уваги цілі розміщення капіталів) організаційно-інвестиційною формою є взаємні фонди («mutual fund», «unit trust»). Такі структури створюються відповідно до стратегії диверсифікації інвестиційних портфелів. Практично це означає придбання невеликих пакетів акцій у великої кількості акціонерних компаній. На відміну від холдингів — активних власників — взаємні фонди не беруть участі в безпосередньому управлінні компаніями та є пасивними інституційними інвесторами.

Своєрідним гібридом взаємних фондів і холдингових компаній в Україні, як і взагалі майже на всьому пострадянському економічному просторі, стали так звані ваучерні інвестиційні фонди. Вони створювалися на етапі роздержавлення власності та мали на меті (ця мета, до речі, не була досягнута) створення інституту ефективного масового власника.

2.16.7. Наслідки господарсько-
інвестиційної діяльності ТНК

Слід враховувати, що специфіка сучасного НТП, «інтелектуалізація» у споживчих якостях продукції зумовлюють тенденцію до підвищення органічної будови капіталу у сфері виробництва, зростання капіталомісткості продукції. Матеріальною передумовою цього є високий рівень витрат на НДДКР, що здійснюється ТНК. Наприклад, навіть у країнах ОЕСР корпорації під іноземним контролем витрачають на науку та технології вдвічі більше, ніж національні господарські структури.

У США 50 провідних компаній здійснюють майже половину НДДКР у промисловості. У малих індустріально розвинутих краї­нах ступінь концентрації НДДКР ще вищий: у Швейцарії лише три найбільші компанії здійснюють 81 % національних НДДКР, а в Нідерландах чотири фірми — приблизно 70 % НДДКР. Для усіх країн, і не тільки слаборозвинутих, велике значення має інноваційна діяльність іноземного капіталу. Навіть у США близько 12 % усіх витрат на НДДКР здійснюється корпораціями із штаб-квартирами за кордоном (для Великої Британії відповідний показник — 40 %, для Франції — 19 %).

ТНК, будучи носіями капіталу та технологій, здійснюють значний структурний тиск на міжнародні ринки факторів виробництва. Виходячи з наявних значних ресурсів уречевленої (інакше: минулої) праці, корпорації потребують «живої» робочої сили. Причому ставки оплати праці пропонуються, як правило, вищі за ті, які забезпечують національні підприємства. Це стосується навіть США, де середньостатистичне перебільшення ставок іноземних структур порівняно з рівнями оплати «своїх» роботодавців навіть зростає (за останнє десятиліття з 4 % до 6 %). Значно більшим таке перевищення є у менш розвинутих країнах — членах ОЕСР (у Туреччині, наприклад, воно становить 124 %). Ще більшими є співвідносні показники заробітної плати на підприємствах, які належать ТНК у найбідніших країнах, де перевищення може бути навіть кількаразовим.

Ураховуючи потенціал спеціалізації, який зумовлюється масштабами міжнародного співробітництва, зокрема поєднання на-
уково-виробничих потенціалів, транснаціоналізація як така не може не бути чинником подальшої концентрації ресурсів з метою оптимізації їх використання.

Разом з тим таке поставлення питання — констатація функціональної ефективності ТНК та їх відповідності ряду важливих особливостей сучасного розвитку людства — не означає ідеалізації їхньої ролі в широкому соціально-економічному, гуманітарному, екологічному контексті. Заради справедливості варто відзначити й негативні риси діяльності міжнародних корпорацій. Адже в цій діяльності чимало такого, що викликає нарікання щодо хижацького ресурсокористування,