Разом з тим додатковими міркуваннями для потенційних інвесторів на користь вкладення капіталів можуть стати:
· забезпечення доступу до природних ресурсів через здійснення прямих інвестицій та створення потужностей із видобутку сировинних матеріалів або енергоносіїв, їхньої первісної обробки та, можливо, й доставки;
· можливість наближення виробництва до споживачів завдяки перенесенню ряду технологічних циклів за кордон (що може не тільки розв’язати проблеми з транспортуванням товарів до покупців та допомогти в поліпшенні маркетингової політики, а й стати засобом зниження митних виплат, ускладнень з подоланням перешкод щодо проникнення на певні ринки);
· можливість комбінації ресурсами виробництва (капіталами, матеріалами та технічними засобами, кадрами та ін.), завдяки чому стає можливим створення оптимального їх співвідношення
(а відтак і найбільш ефективного застосування), а також концентруються ресурси для розв’язання конкретних економічних завдань;
· мінімізація інвестиційних ризиків у тих випадках, коли об’єктом вкладання капіталів є економічно та соціально-політично стабільна країна та надійний конкретний проект;
· поліпшення конкурентних позицій як завдяки створенню додаткових переваг, які надає ефект концентрації виробничих ресурсів та економії на масштабі, так і шляхом усунення конкурентів поєднанням з ним економічних потенціалів та цілей господарської діяльності.
Інвестиційні інтереси макроекономічних агентів-донорів.
Для країн-донорів капіталів здійснення національними приватними агентами інвестицій за кордон означає опосередковану можливість реалізовувати широкий комплекс інтересів як економічного, так і політико-стратегічного характеру. Щоправда, це стосується тільки тих країн, в яких є відносний надлишок капіталу — порівняно з іншими країнами більша насиченість цим фактором виробництва національної економіки, а також достатньо високе співвідношення між рівнем насиченості економіки капіталом та рівнями її насиченості іншими факторами.
Інвестиції за кордоном — це можливість отримувати фінансові надходження до країни у вигляді дивідендів, прибутків, які виникають у процесі функціонування національного капіталу за кордоном. У разі прямих інвестицій можна казати і про ті підприємницькі доходи, які отримує той власник об’єкта виробництва, який володіє його контрольним пакетом акцій. Особлива стаття — інвестиції у стратегічні галузі іноземних економік, інколи навіть хижацька експлуатація економік країн, що розвиваються. Варто пригадати відомий факт — для багатьох африканських країн з числа найбідніших обсяги вивезення капіталів провідними ТНК у формі прибутків (разом з виплатою національних боргів та відсотків з боргами) перевищують обсяги фінансових надходжень у вигляді капіталів (плюс іноземні кредити та безвідшкодовувальна допомога).
Інвестиції, які було здійснено в технологічній формі, інколи прив’язують реципієнта до країни донора, з якої до неї надходять технологічні субпродукти, ноу-хау, можливо, безальтернативні послуги з обслуговування складного обладнання.
Розглядаючи політичні аспекти проблеми, слід відзначити, що країні-реципієнту невигідним є погіршення інвестиційного клімату, важлива складова якого — відносини з країною-донором.
Повний комплекс інвестиційних міркувань донорів є нічим іншим, як узагальненим їх уявленням про бажану інвестиційну кон’юнктуру або інвестиційний клімат. Практично ж цей бажаний стан кон’юнктури та інвестиційний клімат є цілями підготовчої діяльності мікро- та макрореципієнтів капіталу, яку вони ведуть, виходячи з власних міркувань про доцільність такої діяльності.
Інвестиційні інтереси приватних агентів-реципієнтів.
З погляду приватних реципієнтів капіталів головним економічним інтересом щодо прийняття іноземних інвестицій, так само, як і для донорів капіталу, є можливість отримання прибутку. При цьому інколи приплив капіталів (передусім у грошовій, а також у сучасній формі технологічних інвестицій) може бути засобом динамізації виробництва, його технологічної модернізації, поліпшення менеджменту та маркетингових можливостей, а інколи є безальтернативною умовою початку або відновлення виробничого процесу.
Фактично йдеться про своєрідний факторний обмін: фактори виробництва, які за своєю природою є грошово-капітальними ресурсами, а також найбільш капіталомісткі матеріальні технологічні носії та нематеріальні інформаційні цінності реципієнт «вимінює» на ті, що є у нього в наявності — матеріальні ресурси, робоча сила тощо.