структурі, а також тенденціям світового експорту, а й консервує високу залежність як від поставок енергоносіїв, так і імпорту високих технологій. Нераціональним та потенційно небезпечним явищем є регіональна асиметрія в територіальному розміщенні експортних потужностей — понад 50 % експорту України забезпечують тільки чотири (Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Одеська) області.
Тому необхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприяти закордонному продажу за тими науково-технічними напрямами та в тих економічних галузях, розвиток яких може сприяти збільшенню товарної маси, що експортується з території України. Це, зокрема, електрозварювання, порошкова металургія, створення нових, надтвердих, високоякісних матеріалів тощо.
Серед конкретних галузевих пріоритетів державної підтримки експорту надзвичайно актуальною є технологічна реконструкція підприємств чорної металургії з метою збільшення частки електросталеливарного виробництва (зараз воно становить менше 3 %),
а також продукції безперервного лиття (до 7 % в Україні порівняно з 74 % у світі та ще більшою її питомою вагою в індустріально розвинутих країнах).
Слід стимулювати експорт з високим ступенем перероблення. Ця вимога відповідає і загальній світовій тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлі високотехнологічною продукцією, готовими виробами. Деякі експерти вважають, що на світовому ринку 2010 р. частка продукції первинної переробки становитиме 20 %; готових виробів — 80 % загального обсягу. Україні, зокрема, від експорту металів «на вагу» необхідно переходити до експорту складнопрофільного прокату, від експорту промислової та сільськогосподарської сировини до експорту продукції її обробки.
Зважаючи на світову тенденцію до підвищення питомої ваги в масі експорту послуг, а також на наявний в Україні потенціал у цій сфері, необхідно здійснювати заходи, спрямовані на реалізацію існуючих та створення нових експортних можливостей щодо послуг на експорт. Важливу роль тут повинна відігравати транспортна галузь, особливо морський флот, розташовані на українській території залізниці та трубопроводи.
Кардинальним напрямом роботи щодо створення більш сприятливих параметрів економічної безпеки є прийняття обґрунтованої імпортної стратегії, що повинно сприяти перетворенню імпорту на дійовий фактор технологічної реконструкції української промисловості за рахунок диверсифікованої митної політики — розроблення тарифів згідно з інтересами національної промисловості, конкретних виробників високотехнологічної, зокрема експортної продукції.
Чималі проблеми для фінансових ринків виникають у країнах із завищеними валютними курсами, особливо на тлі м’якої грошової політики та широкого, комерційно невиправданого внутрішнього кредитування. До речі, напередодні кризи 1997—1998 рр. у країнах Південно-Східної Азії, так само, як і в Росії та в Україні, мали місце спроби штучного підтримання курсу національної валюти, через що була втрачена значна частина валютних резервів та збільшено обсяг зовнішніх боргових зобов’язань. І тут не останню роль відіграв помилковий курс МВФ, котрий було вироблено на базі ортодоксальних підходів та уявлень, згідно з якими тверда валюта — це вже майже запорука «усього найкращого», що тільки може бути в економічному житті. Адже так само, як кредити МВФ, котрі були спрямовані на підтримку стабільності рубля, не врятували Росію в серпні 1998 р., так не допомогли вони в «зловісному» 1997 р. і Таїланду, хоча і становили просто-таки велетенську та, здавалося б, цілком достатню для такої невеликої країни суму — 16,7 млрд дол.
Взагалі за своєю гостротою кризові події 1997—1998 рр. впевнено були внесені експертами до анналів найбільших фінансових потрясінь ХХ ст. Протягом кількох місяців, коли азійська криза, виходячи за регіональні та навіть континентальні межі, вже вирувала на ринках усього світу, траплялися значні раптові девальвації національних валют та зниження вартості цінних паперів на всіх провідних фондових біржах, що, зокрема, відбивалося навіть і в значній негативній динаміці агрегованого індексу Dоw Jоnеs.
Значну небезпеку для фінансових ринків країн з порівняно невеликими валютними резервами, а особливо країн з перехідною економікою, становлять безконтрольні коливання короткотермінових капітальних інвестицій внаслідок зростання та зменшення відсоткових ставок на світових фінансових ринках. Зрозуміло, що безпосередню загрозу становлять саме фази підвищення таких ставок на міжнародних ринках, до чого слід бути готовими вже у відносно «спокійні» періоди. Принаймні повна лібералізація транскордонного руху короткострокових інвестицій не повинна сприйматися як цільова функція ефективної ринкової системи як такої. Скажімо, в Таїланді, як ніде в іншій країні, правилом було дуже широко використовувати для покриття поточних бюджетних та розрахункових дефіцитів саме короткотермінові капітали, що, вірогідно, і перетворило його на місце народження фінансових буревіїв другої половини 90-х років.