зростаючу політичну нестабільність Росії, її агресивні дії на Кавказі та зазіхання на суверенітет колишніх республік СРСР.) Разом з тим економічне виживання України як суверенної держави є важливою умовою збереження стабільності в регіоні центральної та східної Європи, безпеки у світовому масштабі. Це знайшло відображення в ряді настановних рішень та документів, які приймалися в НАТО протягом років незалежності України та передбачали її інтеграцію до регіональних економічних і політичних структур.
Такі геополітичні реалії є об’єктивною передумовою розширення та диверсифікації партнерства між Україною та НАТО.
У цьому заінтересовані обидві сторони: для України розширення її багатобічного співробітництва з НАТО є додатковим фактором інтеграції у світове співтовариство, а для Альянсу — одним із засобів пошуку нової ролі в європейській та в світовій політиці. Адже самоліквідація Варшавського пакту, занепад могутності та колапс СРСР змінили роль НАТО. Цей блок не тільки перетворився із суб’єкта блокового протистояння та геостратегічного балансування на одноосібного військового лідера, потенціал якого за основними параметрами не має зіставних противаг у світі. Він постав значно впливовішим суб’єктом формування нової архітектури міжнародних відносин із широкою зоною прямої відповідальності.
Еволюція геостратегічних інтересів України, а також розширення функціональних елементів доктрини безпеки НАТО актуалізують перспективи перегляду позаблокового статусу України. Відповідні заяви щодо перспективного входу України в НАТО було зроблено в 2002 р.
Оцінка економічних наслідків гіпотетичного залучення України до НАТО свідчить про складність реалізації такої акції. Передусім проблематично віднайти як мінімум 27—35 млрд дол., які, за розрахунками американських експертів, необхідно витратити протягом першого десятиліття з метою технологічної та структурної адаптації до стандартів Альянсу. Причому навіть зважаючи на можливості фінансової допомоги з боку західних держав, бюджетні витрати України за такого перебігу політичних подій мали б обов’язково збільшитися: компроміси щодо «розмиття» військової потужності та здатності виконання завдань для блоку НАТО є малоприйнятними.
Разом з тим еволюція статусу НАТО означає для України виникнення додаткових можливостей геополітичного маневру, появу нових інструментів розв’язання економічних завдань розвитку такими «непрямими» засобами, які пов’язані зі співробітництвом військово-стратегічного характеру.
Про які завдання передусім ідеться? Ними на початку ХХІ ст. є:
n забезпечення сприятливішого політичного статусу та позитивної репутації країни в системі економічних відносин із західними державами та комерційними структурами, зокрема в контексті інтеграційних процесів на європейському континенті;
n забезпечення державної безпеки та економічної незалежностіпозаекономічними інструментами, зокрема гарантування невтручання інших держав у внутрішні справи, непорушності національних кордонів, забезпечення передумов подолання внутрішніх джерел напруженості;
n можливість використання західних коштів для підтримки обороноздатності країни в умовах нестачі власних ресурсів для фінансування ряду масштабних заходів — проведення спільних навчань, модернізації полігонів тощо;
n налагодження кращого міжнародного співробітництва з метою запобігання проникненню на територію країни наркомафії, міжнародного тероризму та інших видів міжнародної злочинності, нелегальних мігрантів;
n розширення міжнародного співробітництва в екологічній сфері, зокрема в районах полігонів та військових маневрів;
n забезпечення технологічної безпеки України, зокрема засобами розширення взаємодії у військово-промисловій сфері, через отримання замовлень на виготовлення техніки та на проведення спеціалізованих робіт.
Нові практичні орієнтири та інструменти співробітництва між Україною та НАТО були закріплені в ході Мадридського саміту Альянсу, зокрема в Хартії про особливе партнерство України та НАТО, що була підписана 9 липня 1997 р. Виходячи з розуміння того, що «незалежна, демократична та стабільна Україна є одним із ключових факторів забезпечення стабільності в центральній та східній Європі та континенту в цілому», а також позитивної ролі Альянсу та його відкритості щодо прийняття нових членів, Хартією було закріплено принципи подальшого розвитку співробітництва. Цей документ є важливим знаковим явищем у справі військово-політичної інтеграції України в західні структури. І хоч він і не містить прямих юридичних зобов’язань сторін щодо гарантій безпеки, але надає Україні додаткові політичні інструменти її забезпечення.