Міжнародна економічна діяльність України
406

політики трапляється так, що конкретні інтеграційні заходи можуть захищати країни від надмірної відкритості їхніх економічних систем або спричинити небажані обмеження міжнародного співробітництва.

Як приклад першої ситуації можна навести розв’язання технічними засобами міжнародноправових проблем торговельної політики у вигляді таких організаційних утворень, як зони преференційної торгівлі. Звичайно, такий інструмент міжнародного еконо­мічного регулювання з боку урядів, які створюють відповідні торговельноорганізаційні структури, далеко не завжди використовується саме з такою метою, але можливі ситуації, за яких укладення угод про преференційну торгівлю дає підстави країнам, що беруть у них участь, надавати взаємні пільги та обминати обмеження режиму найбільшого сприяння (РНС). У такий спосіб країни певної обмеженої групи користуються правом не відкривати свої ринки для товарів більш конкурентоспроможних виробників третіх країн. В інших випадках мали б місце вихід за рамки РНС та порушення правил ГАТТ/СОТ, це, у свою чергу, могло б призвести до відповідних санкцій та небажаних дій з боку як урядів інших країн, так і спеціалізованих міжнародних організацій.

4.2.6. Глобалізація та регіоналізація — форми
соціально-економічної інтернаціоналізації

Типовою тенденцією розвитку міжнародних економічних відносин на початку ХХІ ст. є інтернаціоналізація, важливим виявом якої є як глобалізація, так і регіоналізм. «Від пошуку можливостей співробітництва — до взаємної адаптації, від взаємовигідних контактів — до інтеграції зусиль, від обміну — до взаємопроникнення — від взаємопроникнення до формування єди­ного ринкового та навіть соціального простору» — ось принципи, що містяться в основі її конкретних рис.

Поглиблення та розширення інтеграційних процесів потребують адекватного інституційного забезпечення (тобто прийняття відповідних національних та міжнародних нормативних актів, створення спеціалізованих організацій), установлення максимально надійних виробничо-збутових ліній між країнами, усунення перешкод міжнародній торгівлі. У реальному житті це набуває ознак глобалізації та регіоналізації. Сутністю цих процесів є створення з участю як людства в цілому, так і населення регіонів планети структурно-функціональних систем відповідно до певних цілей та організаційно-ієрархічних критеріїв.

Для того щоб точніше та повніше охарактеризувати зазначені форми соціально-економічної інтернаціоналізації, зупинимося докладніше на характеристиці базових термінів.

Глобалізація — це процес поступового утворення універсального світового середовища ринкової діяльності завдяки зниженню та скасуванню країнами тарифних та нетарифних регуляторів зовнішньої торгівлі, лібералізації руху факторів виробництва та розвитку транснаціональних господарських структур.

Поняття глобалізації було введено в обіг порівняно недавно: активно його почали використовувати з 80-х років[1]. Проте вже на зламі століть воно не тільки впевненно увійшло до наукової та соціально-політичної лексики, а й набуло надзвичайного поширення. Пов’язано це з причинами об’єктивного характеру, новими реаліями господарського життя людства та міжнародного співробітництва.

Глобалізація економічного життя, згідно з закономірностями міжнародного поділу праці та завдяки розширенню національної спеціалізації, має об’єктивними наслідками збільшення сукупного світового виробництва та зростання ефективності господарських механізмів, які стають об’єктами інтеграції. Це можна пояснити тим, що фізичне розширення господарського простору дає змогу оптимізувати процеси відтворення, краще використати наявні економічні ресурси.

Але, крім об’єктивних передумов глобалізації, важливу роль відіграє і свідома, цілеспрямована політика урядів країн, особливо провідних ринкових держав, а також міжнародних організацій, понад усе таких, як Генеральна угода з тарифів та торгівлі, Світова організація торгівлі, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк. Останні відповідно до своєї компетенції намагаються сприяти усуненню тарифних та нетарифних обмежень зовнішньої тор­гівлі, перешкод рухові факторів виробництва, насамперед капіталів, стимулюють окремі країни до лібералізації ними міжнародного співробітництва.

Здобуття Україною статусу незалежної держави, колапс Союзу РСР, міжнародного економічного угруповання в рамках так званого «соціалістичного табору», до яких вона



[1] Вважається, що першим його почав застосовувати Р. Робертсон ще у 1983 р. Пізніше цим самим автором було дано концептуальне обґрунтування поняття глобалізації. Цікавим свідченням історичної новизни вже звичної та такої поширеної концепції глобалізації є те, що в пошуковій базі даних Бібліотеки Конгресу США тільки з 1987 р. почали з'являтися книги, що містили в назві це поняття.