Міжнародна економічна діяльність України
418

4.3.2. Режими співробітництва з країнами СНД

На сьогодні домінуючим вектором з погляду валової потужності зустрічних товаропотоків в українських міжнародних економічних зв’язках є співпраця з Російською Федерацією, іншими країнами СНД. За цією констатацією стоїть все ще значна енергетична залежність України, порівняно інтенсивні виробничо-коопераційні зв’язки, ринково-збутові чинники.

Торговельні відносини України з іншими державами СНД у стислі терміни було переведено з адміністративного режиму на загальноприйняті у світовій торгівлі принципи тарифно-нетариф­ного регулювання. Причому протягом перехідного періоду виникла вельми помітна асиметрія застосовуваних інструментів, а також неузгодженість національних законодавств.

Уже протягом перших років незалежності Україною було підписано такі угоди про вільну торгівлю з країнами — республіками колишнього СРСР:

·  з Азербайджаном — 28 липня 1995 р.;

·  з Білоруссю — 17 грудня 1992 р.;

·  з Вірменією — 7 жовтня 1994 р.;

·  з Грузією — 9 вересня 1995 р.;

·  з Естонією — 24 травня 1995 р.;

·  з Казахстаном — 17 вересня 1994 р.;

·  з Киргизстаном — 26 травня 1995 р.;

·  з Латвією — 21 листопада 1995 р.;

·  з Литвою — 4 серпня 1993 р.;

·  з Молдовою — 29 серпня 1995 р.;

·  з Росією — 24 червня 1993 р.;

·  з Туркменістаном — 5 листопада 1994 р.;

·  з Узбекистаном — 29 грудня 1994 р.

Щоправда, практична реалізація досягнутих домовленостей є справою складною та довготривалою. Основні перешкоди тут — численні вилучення з режиму вільної торгівлі, взаємні неузгодження законодавств, відверте затягування переговорів та невиконання їх положень (включаючи й деякі багатосторонні міжнародні угоди, до яких входять й інші країни світу, зокрема ГАТТ), а також створення митного союзу рядом членів СНД. Адже для останніх питання про режим вільної торгівлі з третіми країнами є похідним від спільних взаємних домовленостей, згідно з якими розв’язання ряду важливих питань міжнародної торгівлі ними делеговано Росії.

Двосторонні експортно-імпортні відносини України з Росією є найбільшими за обсягами та найбільш диверсифікованими за номенклатурою на усьому пострадянському просторі. Вони ж найкращим чином ілюструють специфіку та суперечності торговельних, взагалі економіко-політичних стосунків між новими неза­лежними державами.

Значна товарно-технологічна залежність від Росії у перші місяці та роки незалежності України на початку ХХІ ст. уже звузилася до залежності (щоправда дуже відчутної) щодо поставок енергоносіїв. Адже левова частка закупівлі товарів у Росії припадає саме на енергоносії — газ та нафту. Безумовно, така залежність не зовсім відповідає сучасним уявленням про те, що варто вважати за державну залежність. Як правило, йдеться про залежність країни з традиційним господарством від держави — технологічного лідера, коли перша є сировинним придатком другої. Україна, хоча й експортує до Росії товари зі значно вищим рівнем обробки, ніж ввозить з неї, не є лідером двосторонніх відносин. Навпаки, можливості цінового та інших видів тиску з боку Росії на Україну значно перевищують значущість потенційних зворотних санкцій, незважаючи на те, що Україна є територією транзиту російських енергоносіїв до Західної Європи (а саме завдяки таким енергопоставкам Росія отримує основні експортні надходження!).

Протягом перших років після розвалу СРСР між Україною та Росією виникало багато складних питань взаємних відносин соціально-політичного, геостратегічного, власницько-економічного характеру. Це, зокрема, відсутність тривалий час базового (так званого «великого») договору, який би підтверджував взаємне визнання в сучасних географічних кордонах при неухильному дотриманні принципу неподільності та недоторканності кордонів, тривалі спори щодо Чорноморського флоту, контроверсійні трактування «належності» радянського боргу, а головне — радянської нерухомості та активів, які розміщено за кордоном. Невідрегульованість цих питань призводила не тільки до напруженості цих відносин, а й до значного погіршення умов торгівлі, широкого економічного співробітництва.

Утім, усі ці найбільш гострі й навіть вибухонебезпечні проблеми за допомогою переговорів, компромісів та поступок було відрегульовано, і сучасні торговельно-економічні