Міжнародна економічна діяльність України
439

де Cd — це сукупний внутрішній споживчий попит на внутрішній продукт; Id — сукупний внутрішній інвестиційний попит на внутрішній продукт; Gd — державний попит на внутрішній продукт та Х — експорт або, що те ж саме:

ED = C + I + G + X – IM, (2)

де С, I та G — це повний попит на внутрішні та імпортовані товари з боку відповідних його суб’єктів, а IМ — імпорт розглядуваної умовної країни.

У розгорнутому трактуванні сукупного попиту виходячи з доктринальних уявлень про глибинну сутність та базові взаємозв’язки між окремими агрегатами системи національного господарства, а також з деяких умовностей та припущень, одержуємо рівняння

ЕD = C (Y – T (Y)) + I (r) + G + X (Y¢, P, P¢e) – IM (Y, P, P¢e), (3)

де Y — сукупний внутрішній дохід; Y¢ сумарний дохід країн-імпортерів; T — сумарний податок; r — позичковий процент; Р — рівень внутрішніх цін; Р¢ рівень зовнішніх цін, е — валютний курс.

У випадку з мультиплікатором маємо таку відому базову модель:

,                                           (4)

де МРS — це гранична схильність до зберігання, або, що те саме:

,                                       (5)

де МРC — це гранична схильність до споживання.

Міжнародний фактор зумовлює величину граничної схильності до імпорту:

.                                       (6)

У результаті маємо:

.                              (7)

Втім критики кейнсіанських підходів наголошували на спрощеності апарату, нереалістичності окремих припущень та неувазі до ряду важливих властивостей інтернаціональної господарської сфери (недостатності прив’язування руху капіталів лише до процентної ставки, ігноруванні рухів капітальних активів у середньотерміновій та довготерміно­вій перспективі, неврахування фактору міжнародної нестабільності та взагалі «міжнародної негомогенності» та ін.).

Традиційна доктринальна суперечливість рекомендованих впливів з боку грошових та бюджетних інструментів в умовах «відкритої» економіки не усувається, а, навпаки, набуває більшої гостроти. Це відбувається насамперед унаслідок функціональних зв’язків «збільшення ефективного попиту погіршує платіжний баланс», «підвищення процента сьогодні збільшує навантаження на фінансову систему завтра», «збільшення пропозиції грошей зменшує ставки процента, в відтак відплив грошей погіршує платіжний баланс».

Кейнсіанським розробкам з питань «відкритої» економіки та міжнаціональним господарським системам взагалі притаманна традиційна для «класичного» кейнсіанства зосередженість на проблемах «прямих грошових струмів», бюджетної політики та певна недооцінка питань дії непрямих механізмів самоврегулювання, монетарних закономірностей, а також коротерміновість аналізу. Кейнсіанські конструкції мають і таку «вмонтовану» ваду, як невідповідність «штатних» інструментів — заходів впливу на сферу зайнятості, випуску продукції, макроекономічну кон’юнктуру, валютно-фінансовий, грошово-кредитний сектори тощо цілям структурної раціоналізації.

У цьому зв’язку характерними є два відомі у практиці макроекономічного регулювання коопераційних процесів підходи, побудовані на кейнсіанських принципах.

Перший — «підхід еластичності», котрий як свій важіль використовував маніпулювання валютним курсом. Насамперед ідеться про девальвацію з метою стримування імпорту, що дає життя так званому зовнішньоторговельному мультиплікатору — показнику ефективності ме­ханізму включення незадіяних факторів виробництва. Другий підхід є логічним розвитком першого, враховує його інфляційну небезпеку. Це — «підхід поглинання», що рекомендується для відносно «завантаженої» економіки і передбачає комбінацію девальвації та «антицінових» заходів — обмеження кредиту, надмірного попиту тощо.