Розділ 4.5
Чорноморський вектор міжнародної економічної діяльності
4.5.1. Чорноморське економічне співробітництво: сутність проекту
Важливим компонентом геоекономічної моделі України є її участь у субрегіональних інтеграційних проектах. Одним із таких проектів є Організація Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), яка націлена на багатобічну взаємодію в торговій, інвестиційній та в інших сферах соціально-економічного буття.
До ЧЕС входять 11 країн — Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина та Україна, а ряд країн мають у цій організації статус спостерігача. Так, крім основних країн — членів цього блоку із сукупним населенням більш ніж 320 млн осіб, у ролі спостерігачів у роботі ЧЕС беруть участь Австрія, Єгипет, Ізраїль, Італія, Польща, Словаччина і Туніс, а також інші країни, що збільшує потенціал співробітництва. Усього до діяльності ЧЕС у тій або іншій формі виявляють інтерес близько 30 держав.
Ідея налагодження інтенсивної міжнародної кооперації в басейні Чорного моря пов’язана з досвідом багатовікової торгівлі між народами, які його населяють. Отже, можна сказати, що хоча ЧЕС і була створена порівняно нещодавно, вона є історичним відображенням об’єктивного та природного взаємного тяжіння країн регіону до активної економічної взаємодії. Можна також констатувати, що проект ЧЕС фактично став своєрідною альтернативою втраченим або нереалізованим коопераційним механізмам.
На першому етапі становлення механізму ЧЕС безумовним ініціатором та рушійною силою співробітництва виступила Туреччина. Ця країна, яка претендує на роль своєрідної «регіональної наддержави» та вимушена змагатися за сфери впливу на «ісламському фронті» з Іраном, а на європейському просторі — з Грецією, намагалася підвищити у такий спосіб свій вплив у прилеглих до себе регіонах. Безумовно, для цієї країни має значення й міркування реалізації значного потенціалу торгівлі, виробничої кооперації, інвестиційної взаємодії та інших форм співробітництва з метою динамізації господарського розвитку та створення кращих передумов інтеграції до Євросоюзу.
Дещо схожі міркування, що і для Туреччини — прагматичне та геополітичне значення чорноморської регіональної інтеграції, використання «чорноморської карти», яка може навіть збільшити своє значення в разі хоча б невеликого зближення ЧЕС та ЄС, — мають значення і для України.
Роль України в процесі формування ідеології співробітництва та структури ЧЕС також була помітною. Причин цього було декілька: передусім Україна прагнула компенсувати колапс геоекономічного простору, до якого спричинився розвал блоку РЕВ та СРСР та який висував як політичні, так і конкретні економічні завдання налагодження нових механізмів співпраці. Крім того, слід зважити на те, що наша держава органічно належить до культурно-історичного, географічного та господарського простору Причорномор’я, відтак вона не тільки має можливість брати участь у різнобічній кооперації, а й фактично наслідує традиційним алгоритмам київськоруської, стародавньоукраїнської геополітики. Відтак створення режиму вільного руху товарів і послуг, налагодження кредитно-фінансової взаємодії, розвиток інфраструктури бізнесу, галузевих відтворювальних систем, транспортних комунікацій органічно відповідають цілям національного самоствердження України.
Реальним наповненням проекту ЧЕС стає створення сприятливого режиму для розвитку багатобічного механізму співробітництва, поступове впровадження інститутів сприяння торгівлі товарами та послугами, руху капіталів, робочої сили, розв’язання екологічних проблем.
Згідно зі статутними та базовими політичними документами проект ЧЕС являє собою:
· регіональне економічне об’єднання, до якого входять країни відповідно до географічного принципу;
· поліфункціональну структуру, метою якої є сприяння співробітництву в різних сферах економіки — торгівлі, інвестицій, банківського обслуговування та ін., а також у сферах охорони навколишнього середовища, зовнішньої політики, правотворчості;
· відкрите об’єднання, яке, з одного боку, може еволюціонувати в якісному плані (наприклад, передбачається можливість запровадження взаємного режиму вільної торгівлі, вільних портів), так і кількісно, розширюючись із прийняттям нових членів;
· об’єднання як державних, так і підприємницьких структур, інститутів сприяння реалізації макро- та мікроекономічних цілей.