відомими у світі випадками втрати подібного роду «поновлюваних» ресурсів є загибель ґрунтів, за рахунок чого відбувається розширення Сахари в Африці, інших пустель (у цьому зв’язку особливого піклування потребують родючі ґрунти України, адже відомо, що наша країна є найбільш розораною територією в Європі). Погіршення стану екосистем, які забезпечують природний баланс Світового океану, хижацька вирубка лісів у Бразилії також набувають риси незворотності. Нарешті, загальна тваринна та рослинна маса як системна цілісність є обмеженим та поновлюваним, за відомих умов, ресурсом. Вона обчислюється вповні конкретною цифрою — 20 млрд т, що вказує на загальні ліміти природної репродукції та здатність витримати антропогенне навантаження.
Отже, потенційна здатність ресурсів до поновлювання не є підставою для легковажного ставлення до них, а це не може не накладати адміністративно-регулятивних обмежень у процесі міжнародно-економічної діяльності країн.
Непоновлювані ресурси — це ті корисні копалини, які повністю використовуються протягом одного виробничого циклу. Очевидно, що з економічної точки зору вони є енергоносіями та сировиною. Тобто — це нафта, газ, інші енергоносії, руди металів, поклади неметалевих мінералів та інші корисні копалини.
Ще кілька десятиліть тому непоновлювані за своєю природою ресурси здебільшого також розглядалися якщо не як необмежені, то такі, краю використання яких не видно. Проте сьогодні вже існують конкретні розрахунки кількості цих видів ресурсів та хронологічного періоду, протягом якого вони ще будуть використовуватися.
Відійшли в минуле часи, коли людство ще могло дозволити собі нерозважливо ставитися до справи використання природних матеріалів та енергоносіїв (хоча, насправді, це не можна було вважати виправданим і раніше). Тепер уже, враховуючи обсяги необхідних для функціонування сучасного виробництва палива та сировини, а також їх відчутне фізичне зменшення, непоновлювані та інші ресурсні можливості планети не справляють легковажного враження невичерпних або таких, що не є зіставними з господарськими цілями розвитку цивілізації. Проте і сьогодні має місце неповне використання родовищ, лише часткове вилучення корисних копалин. Так, глибина видобувних розрізів не перевищує 700 м, шахт — 2,5 км, свердловин — 10 тис. м[1] і актуальним завданням є перехід до більш інтенсивного, повнішого вилучення корисних копалин. Звичайно, є й інші резерви раціоналізації та більш заощадливого використання природних ресурсів.
5.1.4. Україна у світовій торгівлі сировиною
Сировинні ресурси як первинна субстанція виробництва являють собою важливий фактор господарської діяльності будь-якої країни світу та людства в цілому. Але особливістю сучасного етапу розвитку цивілізації є складний перехід від екстенсивної моделі ресурсоспоживання, за якої прогрес був тісно пов’язаним з обсягами залучуваних до виробництва ресурсів, до такої парадигми зростання, яка є зорієнтованою на передові на-
уково-технічні досягнення, інформаційні технології.
На параметри та тенденції розвитку ресурсно-енергетичного сектору світової економіки все сильніше впливають екзогенні (тобто позасистемні стосовно суто економічної логіки) обмежувальні природні чинники. Йдеться не тільки про те, що сировинні поклади фізично обмежені, а й про побічні наслідки використання природних ресурсів у вигляді негативного впливу на життя людей, країн та регіонів планети.
Особливо актуальною проблема торгівлі природними ресурсами стає для України, що зумовлено відомими фінансовими дефіцитами, пов’язаними із закупівлею ресурсів, і передусім енергоносіїв за імпортом та складним екологічним станом.
Для характеристики сучасного ресурсно-сировинного потенціалу української економіки можна використати відносні показники самозабезпеченості сировиною та енергоносіями, які відображають експортні можливості та імпортні потреби з урахуванням реальної структури виробництва, його моделі споживання ресурсів (табл. 5.1).
[1] Сергеев П. Мировое хозяйство и международные экономические отношения на современном этапе. — М.: Новый Юрист, 1998. — С. 129.