всі свої експортні надходження від продажу так званих первинних товарів (типу бананів, помаранчів, корисних копалин тощо), а близько половини з них взагалі залежать від якогось одного продукту і є дуже вразливими від попиту на нього. Фактично йдеться про несприятливі для таких країн умови торгівлі товарами, які виражаються у співвідношенні індексів експортних та імпортних цін (Px /Pm). Таке співвідношення для країн «третього світу» не тільки є невигідним; останніми десятиріччями воно дедалі погіршується, що змушує їх експортувати все більше ресурсів, аби покрити все ті ж самі найбільш нагальні свої потреби.
У зв’язку з цим мета оновлення механізму співробітництва, забезпечення більш сприятливих умов участі в торгівлі держав, які поступаються світовим лідерам за рівнем розвитку та добробуту, активно обговорюється на міжнародних форумах та визначає напрями діяльності багатьох міжнародних організацій та об’єднань. Ця мета була закладена в основу діяльності руху неприєднання, «групи 77», деяких регіональних утворень. Чимало разів вона ставилась на порядок денний в ООН, міжнародними організаціями, що покликані сприяти розвиткові торгівлі та фінансової сфери. Проте основними здобутками країн «третього світу» були тільки деякі пільги у сфері митно-тарифного регулювання, а ключові проблеми участі в міжнародній кооперації, неадекватності умов торгівлі сировинними та технологічними товарами все ще лишаються нерозв’язаними.
Більше того, вичерпування природних ресурсів на тлі зростання обсягів світового виробництва поки що не привело до відповідного зростання цін на них та оптимізації співвідношення цін на сировину та готові товари. Певним винятком є ціни на нафту й газ. Такі значні підвищення цін на нафту, яке відбулося, наприклад, в 2000 р., можна пов’язувати з кон’юнктурою та політичними ускладненнями, і це буде правильно. Разом з тим очевидним є й те, що в довгостроковій перспективі ціни на даний вид пального будуть зростати. Однак економічними вигодами від такого підвищення користуються, як правило, далеко не найбідніші країни.
Натомість поступовий вихід переробки та споживання окремих видів природних ресурсів на фізично можливі, екологічно припустимі або економічно доцільні максимальні позиції веде до загострення соціально-економічного становища слаборозвинутих країн. А зважаючи на подальший технологічний прогрес, об’єктивні, зокрема екологічні, обмеження екстенсивного зростання, неважко передбачити несприятливі міжнародно-кон’юнктурні умови розвитку для тих найбідніших країн, експортну спеціалізацію яких складає переважно один або невелика кількість видів сировини.
Втім, осторонь проблеми не лишаються і провідні індустріально розвинуті країни, які відчувають все більш нагальний виклик часу щодо зміни самої парадигми соціально-економічного розвитку. Йдеться про завдання запровадження ресурсо-заощаджувальних виробничих моделей, які відповідали б сучасним екологічним критеріям.
Для економіки України на межі століть характерним є суперечливий та незадовільний характер натурально-речовинного балансування. Загалом він відзначається функціональною неефективністю, а також невідповідністю сучасним науково-технічним та екологічним критеріям. Це пов’язано із постійним зниженням технічного та технологічного рівня підприємств у зв’язку зі старінням устаткування та хронічним дефіцитом обігових коштів, які потрібні на його реконструкцію та модернізацію. Поганий стан існуючої недорозвинутої та гіпертрофованої моделі ринкових відносин призводить до того, що практично не діють цінові критерії ефективності використання матеріальних ресурсів.
Водночас унаслідок такого балансування національне господарство забезпечується потрібними йому сировинними ресурсами, а продаж відносно надлишкових природних ресурсів дає змогу отримувати прибуток та поліпшувати міжнародний торговельний і платіжний баланси України.
Про абсолютні та співвідносні обсяги міжнародної торгівлі України сировиною, разом з групою продовольчих товарів, а також про динаміку відповідних агрегованих показників наприкінці століття свідчать дані табл. 5.2.