Частина 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Розділ 2.1
Україна в міжнародній торгівлі товарами: загальний режим
2.1.1.Торгівля товарами в системі
міжнародної економічної діяльності
Міжнародна торгівля — це оплачуваний товарообіг між різними країнами світу. Така торгівля здійснюється у різних формах. Її предметом можуть бути готові товари або напівфабрикати, сировина чи енергоносії тощо, тобто продукція, що може мати споживче або виробниче призначення.
Широкоприйнятою є така класифікація видів міжнародної торгівлі (нижче розглядатимуться докладно всі окремі види міжнародної торгівлі з прив’язкою аналізу до реальної української практики):
Таблиця 2.1
Класифікація міжнародної торгівлі товарами
Купівля-продаж |
Товарообмінні операції |
· експорт; · імпорт; · реекспорт; · реімпорт. |
· бартерні операції; · торговельні компенсаційні операції: — компенсаційні угоди; — зустрічні закупівлі (офсетні угоди, поставки на комплектацію); — авансові закупівлі; — викуп застарілої продукції; — операції з давальницькою сировиною; · промислові компенсаційні операції (операції «бай-бек», угоди про «розподіл продукції», «експлуатаційну компенсацію», договори цесії) |
Розвиток торгівлі як форми міжнародної економічної діяльності безпосередньо пов’язаний з динамікою сукупного продукту. За даними експертних оцінок, кожним 10 % зростання світового виробництва відповідає 16 % збільшення обсягу світової торгівлі. Щодо конкретних показників, то, згідно з експертними розрахунками СОТ, приріст торгівлі в 2001 р. оцінюється в 7 % проти 12 % у 2000 р. Головною причиною такого зниження є уповільнення темпів розвитку американської економіки та зменшення обсягів імпорту США в першій половині 2001 р.
Для будь-якої країни активна участь у міжнародній торгівлі є джерелом важливих економічних переваг. Такі переваги передусім дають можливість ефективніше використовувати наявні ресурси, активізувати потенціал спеціалізації виробництва, ширше залучати до всіх сфер соціально-економічного життя досягнення науки і техніки, підвищувати рівень структурної оптимізації економіки, повніше задовольняти зростаючі потреби населення.
І навпаки — розрахунок на імпортозаміщення і протекціонізм та всі інші прямі і непрямі обмеження потенціалу національної міжнародної спеціалізації в довготерміновій перспективі є серйозною та небезпечною помилкою. Можна погодитися з необхідністю застосування тактичних обмежень торгівлі. Така практика досить поширена в міжнародних економічних відносинах і є об’єктом міжнародних переговорів та узгоджень. Але в стратегічній перспективі найважливішим завданням є створення максимально вираженої коопераційної моделі відкритої економіки, а національно-егоїстичні міркування, пов’язані з обмеженнями ввезення, неминуче погіршать умови української участі в міжнародній торгівлі за рахунок зворотних санкцій та зниження тиску в конкурентній боротьбі на власних виробників.
Між цілями регулювання (обмеження) імпорту та завданнями просування товарів на зовнішні ринки існує тісний взаємозв’язок. До 90 % вітчизняного імпорту припадає на ті країни, з якими Україна уклала угоди щодо пільгового доступу на внутрішні ринки. Таким чином, застосування економічних і навіть політичних санкцій у відповідь мало б значно масштабніші руйнівні наслідки, ніж можливі здобутки завдяки обмежувальній практиці.