Міжнародна економічна діяльність України
67

погодилися на значні лібералізаційні поступки. Відтак виникає принципово нова ситуація, за якої свобода вибору інструментів торговельної політики та застосування національних регуляторів економіки істотно обмежені. І це є небезпечним в умовах, коли ряд видів важливих виробництв вочевидь можуть не витримати жорсткої конкуренції, що означатиме втрату вітчизняними виробниками внутрішнього ринку (передусім це стосується машинотехнічної, наукомісткої продукції). Таким чином, проблема вступу до СОТ інкорпорує оцінку наслідків виконання положень усіх цих угод.

Визначаючи політику України щодо вступу до СОТ, слід отримати чіткі відповіді на питання: яким чином участь у системі ГАТТ/СОТ може сприяти забезпеченню динамічного розвитку економіки та які небезпеки така участь приховує.

Україна, як і переважна більшість інших країн з перехідною економікою, поставила собі за мету приєднатися до СОТ. Це потребує значної організаційної роботи, прийняття законів та інших нормативних актів. Але головне — приєднання до СОТ означає пожорсткішання конкуренції на національному рівні, серйозну небезпеку для становлення суб’єктів ринкової економіки. При цьому формальні можливості розширення ринків збуту за кордоном є доступними далеко не для усіх виробничих структур України, які прагнуть до виходу на міжнародний рівень збуту. Тому важливо оцінити сутність процесів, що відбуваються навколо цієї організації.

Передусім з’ясуємо, які потенційні переваги надає Україні членство в СОТ (очевидно, що кожна з них означає збільшення обсягів вивезення). Ось основні з них:

·  поліпшення цінових параметрів конкурентоспроможності вітчизняних товарів унаслідок зниження тарифних ставок стосовно українських товарів країнами — членами СОТ;

·  подолання багатьох інструментів кількісного обмеження ввезення української продукції завдяки радикальному зменшенню нетарифних обмежень стосовно вітчизняних товарів;

·  додаткові гарантії проти необґрунтованих антидемпінгових процедур;

·  оптимізація структури експорту, оскільки за умови неучасті України в системі ГАТТ/СОТ найбільшою мірою від обмежень з боку інших держав потерпають високотехнологічні, наукомісткі напрями експорту;

·  кращі передумови участі України та її господарських суб’єк­тів у міжнародних спорах та судово-арбітражних процедурах;

·  поліпшення загальної кон’юнктури та забезпечення передбачуваності з основними торговельними партнерами України — як окремими державами, так і угрупованнями країн.

Серйозні небезпеки та труднощі для економіки України через вступ до СОТ пов’язані з таким:

·  радикальне пожорсткішання конкуренції на національному ринку й погіршення умов роботи на ньому та взагалі господарської діяльності багатьох виробників;

·  ускладнення проведення та унеможливлення низки заходів протекціонізму й структурної політики держави;

·  зменшення надходжень до державного бюджету через зниження тарифних ставок;

·  обмеження на вжиття санкцій проти несумлінних конкурентів, які ввозять товари зі штучно заниженими цінами, а також вироблених із застосуванням субсидій;

·  зниження можливостей оперативного втручання до механізму формування зовнішньоторговельного та платіжного балансів.

Проблематика, яка пов’язана з діяльністю міжнародних інститутів регулювання торгівлі, актуалізується необхідністю спрощення та уніфікації міжнародних правил торгівлі. З цією метою в 1980 р. була прийнята Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (набула чинності з 1 січня 1988 р.). Конвенція мала на меті забезпечення чіткої регламентації процесу купівлі-продажу товарів, що ускладнений розбіжностями між національними законодавчими механізмами, які застосовуються у сфері міжнародної торгівлі.

Цей документ складається з чотирьох частин, котрі регламентують основні процедурні аспекти укладання договорів та зобов’язання у зв’язку з підписанням контрактів. Так, частина І «Сфера застосування та загальні положення» визначає ситуації, коли може застосовуватись Конвенція, а також порядок тлумачення положень даного документа; частина ІІ «Укладання договору» визначає порядок вироблення пропозиції щодо укладення договору (оферти), погодження з офертою (акцептом), а також висунення зустрічної оферти; частина ІІІ «Купівля-продаж товарів» містить загальні положення щодо прав та зобов’язань контрактних сторін, докладно регламентує поведінку та правовий захист продавця і покупця; частина ІV «Заключні положення» містить технічні положення щодо депозитарію, порядку ратифікації, приєднання до Конвенції, її денон­сації тощо.

Важливу роль у забезпеченні уніфікації митної політики держав відіграє Міжнародна конвенція з Гармонізованої системи описання та кодування товарів, яка набула чинності 1 січня 1988 р. Додатком до Конвенції, власне, і є Гармонізована система (ГС) описання та