Міжнародна економічна діяльність України
68

кодування товарів. Положення цього документа використовують як регулятор митної політики більшість країн світу. Україна застосовує її на практиці з 1 січня 1991 р. За своєю сутністю ГС є номенклатурним переліком (він охоплює понад 5 тис. товарних груп, позицій, субпозицій та цифрових кодів, приміток до розділів та основних правил класифікації при тлумаченні ГС). Цей перелік містить необхідне для оформлення митних тарифів описування товарів, статистичну номенклатуру та транспортну класифікацію. ГС використовується під час переговорів у межах ГАТТ, а також у регулюючій діяльності СОТ, він є основою товарних класифікаторів ООН. Технічно ГС складається з шести цифр, перша пара з яких позначає товарну групу, друга — товарну позицію, третя — субпозицію. Разом з тим кожна країна може відобразити власні підходи до класифікації та специфіку участі в міжнародній торгівлі за допомогою подальшої деталізації (додавання цифр після шостого знака).

Нарешті, особливо велике значення для мікроекономічних агентів, які укладають між собою міжнародні комерційні контракти, має уніфікація базисних умов контрактів Міжнародною торговельною палатою (штаб-квартира у Парижі) в єдиному документі — переліку найтиповіших та поширених у практиці правил торгівлі — Інкотермс (International Commercial Terms). Інкотермс, хоча і є факультативним набором правил відносин та реалізації взаємних зобов’язань покупців і продавців товарів, є універсальним та широко застосовуваним правовим джерелом. Відповідно до Указу Президента від 4 жовтня 1994 р. № 567/94 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних тер-
мінів» в Україні було офіційно визнано необхідність застосовувати принципи Інкотермс. В Указі міститься пряма вимога до суб’єктів міжнародної купівлі-продажу товарів дотримуватись правил Інкотермс (докладніше ця проблематика розглядатиметься пізніше).

ГАТТ/СОТ

Світову організацію торгівлі (СОТ) було засновано 1 січня 1995 р. Її створення стало результатом Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ); СОТ стала правонаступницею ГАТТ як організації.

ГАТТ, попередник СОТ, було засновано на тимчасових засадах у 1948 р. як багатосторонню угоду з включенням зведення норм та створенням невеликого секретаріату. Цьому передувала невдала спроба заснувати у 1940-х роках Міжнародну організацію торгівлі. ГАТТ стосується лише торгівлі товарами; діяльність СОТ поширюється на торгівлю товарами, послугами та «ідеями», тобто й на сферу інтелектуальної власності. Як і в ГАТТ, штаб-квартира СОТ розташована в Женеві. Пріоритетами СОТ є сприяння імплементації багатосторонніх переговорів, нагляд за дотриманням положень СОТ під час проведення країнами торговельної політики та розгляд торговельних спорів.

ГАТТ залишається діючою угодою як ГАТТ (94), доповнена та оновлена версія ГАТТ (47). Вона є складовою Угоди про заснування СОТ, яка, крім ГАТТ (94), включає також 28 інших правових документів, що поширюються на всі аспекти торгівлі товарами — від сільськогосподарських до текстилю та одягу, від урядового нагляду до правил щодо походження, а також угоди про торгівлю послугами і стосовно інтелектуальної власності. До цієї сукупності додаються ще й «рішення» та «протоколи про поро-
зуміння», які встановлюють подальші зобов’язання для членів СОТ.

Багатостороння торговельна система засновується на кількох фундаментальних принципах. Заборона дискримінації в торгівлі є ключовим положенням, яке відображено у формі зобов’язання відповідних торговельних партнерів надавати «режиму найбільшого сприяння» (РНС) та «національного режиму» (НР). На відміну від РНС, котрий вимагає надання товарам з певної країни режиму, що є не менш сприятливим, ніж будь-який інший режим стосовно товарів з інших країн, НР означає надання імпортованим товарам режиму не менш сприятливого, ніж той, що надається відповідним товарам внутрішнього виробництва. Ці правила мають численні винятки, яких особливо багато у сферах торгівлі послугами та інтелектуальною власністю.

Усі члени СОТ повинні дотримуватися основних правил щодо застосування митних та інших зборів. Митний тариф є єдиним загальноприйня-
тим засобом захисту національного товаровиробника. Митні ставки мають знижуватися на підставах взаємності та вигоди для окремих країн. Ця мета реалізується під час переговорів, упродовж восьми раундів, починаючи з 1948 р. Останнім був Уругвайський раунд, який тривав з 1986 до 1994 р. та увінчався створенням СОТ.

Ключовим правилом СОТ є зобов’язання країн-членів забезпечувати прозорість своїх національних законів, правил та практики їх застосування для прогнозованості умов торгівлі. Більшість угод СОТ містять вимоги щодо прозорості та гласності на національному рівні, що забезпечується, наприклад, публікацією в офіційних виданнях або відповідями на запити, або ж на багатосторонньому рівні — через офіційне повідомлення СОТ.

Значна кількість положень ГАТТ (94) та інших угод мають на меті забезпечити дотримання основних правил торгівлі, не допустити протекціоністських заходів, інших, ніж митний тариф. Для торгівлі товарами погоджено рівні митних ставок (так звані зобов’язання щодо обмеження), і вони повинні бути єдиним засобом захисту. «Зобов’язання щодо обмеження» означають гарантії того, що ставка митного тарифу на конкретний товар не підвищуватиметься інакше, ніж на компенсаційних засадах. Так, для захисту пільг, які надають Сторонам «Зобов’язання», діє правило, яке забороняє «кількісні обмеження» (квоти), особливо на імпорт. Положення щодо «митної оцінки», «митної класифікації», «державної торгівлі» та «субсидій» спрямовані на попередження захисних заходів, подібних до тих, які скасовано «Зобов’язаннями».

Стосовно торгівлі послугами було прийнято зведення правил доступу на внутрішні ринки, недискримінації.