РОЗДІЛ 1
ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА
Тема 2
ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ
ТА ПОВЕДІНКА СПОЖИВАЧА
БАЗОВИЙ РІВЕНЬ
ЗМІСТОВНА ЧАСТИНА
Мікроекономічний аналіз поведінки індивіда-споживача базується на мотиваційній концепції прагнення споживача задовольнити свої потреби. Матеріально-уречевлені засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби, називають благами. Переважну більшість благ відносять до категорії економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмежених ресурсів. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наявними коштами. Загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів заведено вважати корисність благ — їх здатність задовольняти потребу. Корисність — поняття суб’єктивне, для різних споживачів корисність тих самих благ суттєво різниться.
Споживання благ підвищує рівень добробуту споживача не однаковою мірою, що визначається особистими перевагами, уподобаннями. Іноді в результаті вибору спостерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага — блага, що набуває негативної корисності (взагалі — забруднене повітря, вибірково — дим від паління цигарки для того, хто не палить).
Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:
, (2.1)
де 
— рівень корисності; 
— кількість споживаних благ, одиниць; 
— кількість видів благ.
Вирізняють два основних підходи до формалізації вибору споживачів, з яких випливають різні рівні кількісної порівнянності корисності благ. Це виражається кількісною (кардиналістською) та по-
рядковою (ординалістською) функціями корисності. За кількісною
функцією
(2.2)