Сучасне виробництво дозволяє виробляти чавун різної якості, що визначає його різне використання в народному господарстві. Це такі різновиди чавуну:
1) сірий використовують в машинобудуванні, будівельних конструкціях і сантехніці;
2) половинчастий – використовують як фрикційний матеріал (гальмівні колодки) і для деталей підвищеної зносостійкості
(прокатні валки);
3) високоміцний – використовують для заміни стальних, ливарних та ковких деталей в машинобудуванні;
4) білий – використовують для виготовлення деталей, що працюють в умовах підвищеного абразивного зношування;
5) ковкий – переважно використовується в автомобільному, тракторному і сільськогосподарському машинобудуванні;
6) легований ‑ знаходить застосування в середовищах з підвищеною агресивністю і перенавантаженням.
Чавун одержують в доменних печах (рис. 16). Металургійний цикл розпочинається з підготовки руди, з якої виготовляють чавун. Первинна підготовка руди має велике значення: чим ретельніше підготувати руду до доменної плавки, тим вища продуктивність печі, нижчі витрати палива та вища якість чавуну, що виплавляється.
Схема підготовки руди складна і має таку послідовність: подрібнення, магнітна сепарація, флотація, усереднення, окускування залізної сировини, отримання окатишів.
Шихта-суміш, що подається в лійку доменної печі, складається з таких основних частин, які беруться у відповідних співвідношеннях: руда у вигляді червоних, бурих, магнітних залізняків або залізного шпату (40...70%), колошниковий пил (20...30%), чавунний брухт (5...10%).
Для виплавляння чавуну з руди потрібно в доменній печі підтримувати температуру близько 1500°С. Для цього в печі зпалюють різні види палива, основним з яких є кам’яновугільний кокс. Але з метою зниження витрат коксу та підвищення інтенсивності виплавки чавуну в доменну піч вдувають природний газ, а також додають мазут та вугільний пил.