І вже в ранній творчості Шевченка тема знедоленої жінки посіла одне з найважливіших місць у його «Кобзарі». Проросла вона з обставин особистого життя поета: злощасна доля матері-кріпачки, раннє сирітство, нужденні кріпацькі поневіряння самого Тараса, безталанне наймитування рідних сестер.
« Такого полум’яного культу материнства, - стверджував Максим Рильський, - такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, матері.»[15, с.34]
Цей образ нещасної закріпаченої жінки поет носив неначе цвяшок в серце вбитий. Цей зойк душі, крик зраненого серця вилився пекучим гнівом до панів-лиходіїв, які топтали жіночу гідність, плюндрували жіночу красу, розпинали материнську радість. Катерина – це лише початок розвитку теми жіночої долі у творчості великого Кобзаря.
1.2. Незламність жіночого духу в поемі «Слепая»
Не менш цікавим для дослідження є образ матері в російськомовній поезії Шевченка «Слепая». Цей твір великий поет написав у 1842, але до «Кобзаря» включив його у 1908 І. Франко.[18]
У поемі звертаємо увагу на образ матері-покритки, яка так само як Катерина зневажена паном-кривдником «из Московщини». Є.Кирилюк зазначає, що Шевченко знов повернувся до теми «Катерини», але розробив її ширше. [13, с.63]
Дійсно, поет створив два різні образи жінок — сліпої та її дочки Оксани. Сліпу, яку в молодості знеславив поміщик, показано в стані душевної пригніченості. Вона змирилась зі своїм становищем і навіть після загибелі дочки сумно й покірно співає свій псалом, який звучить й на початку твору.
В образі Оксани поет відтворив дух бунтарства, стихійний протест жертви панської сваволі: дівчина вбиває розпусного пана — свого батька, підпалює його маєток і сама гине у вогні. В ліричних відступах поет подає широкі узагальнення, викриває розбещеність «світської черні», гаряче співчуває трагічній долі своїх героїнь. [26]