7].

Існує велика кількість підходів до розуміння «консолідації земельних паїв». З цього приводу слушною є позиція В. В. Носіка, який вважає, що вирішення питання консолідації земель сільськогосподарського призначення є об’єктивною необхідністю, від нього залежатиме розвиток чи занепад сільського господарства і соціальної сфери села, а також всієї економіки держави [10].

Земельна реформа українського зразка, що розпочалася в 1990 р. і триває досі, стоїть у цьому переліку окремо. Чверті століття забракнуло навіть для того, щоб визначитися в головному — до якої, власне, моделі сільгоспвиробництва рухаємося. Що в пріоритеті реформаторів: невеликі фермерські господарства європейського зразка, орієнтовані на внутрішній ринок продовольства і розвиток сільських територій, чи їх антиподи — агрохолдинги-латифундії латиноамериканського штибу, спрямовані на експорт і монокультурне землеробство.

Фермерські господарства демонстрували кількісне і якісне зростання тільки на першому етапі реформи. Надалі їх зростання уповільнилося, а за останній рік, згідно з даними Держслужби статистики, кількість фермерських господарств зменшилася на 3,7 тис. і становить 43,5 тис. одиниць. Із досить скромними земельними наділами, які нечасто виходять за межі 50—100 га. У 4,5 млн особистих селянських господарств (ОСГ) наділи ще менші — 0,3—1,2 га, іноді 2 га землі. Надії на те, що значна частина ОСГ поповнить фермерський корпус, не збуваються. І хоча малі господарі продовжують, як і раніше, тримати на своїх плечах внутрішній ринок продовольства, поставляючи на нього більшу частину м'яса, молока, картоплі, овочів та фруктів, очікування на їх розвиток і модернізацію, перетворення в сімейні ферми без підживлення пільговими кредитами та додаткової купівлі землі залишаються примарними.