Висновок

Говорячи про перекладацької еквівалентності, ми говоримо, насамперед, про можливість передати вихідний текст на текст перекладу в максимально повному обсязі. Однак, мовну своєрідність будь-якого тексту, орієнтованість його змісту на певну аудиторію, яка володіє лише їй притаманними «фоновими» знаннями і культурно-історичними особливостями, не може бути з абсолютною повнотою «відтворено» на іншій мові.

Саме тому переказ не передбачає створення тотожного тексту і відсутність тотожності не може служити доказом неможливості переведення. Втрата якихось елементів перекладного тексту при перекладі не означає, що цей текст «неперекладний»: така втрата зазвичай і виявляється, коли він переведений і переклад зіставляється з оригіналом. Неможливість відтворити в перекладі якусь особливість оригіналу - це лише частковий вияв загального принципу нетотожності змісту двох текстів на різних мовах. Відсутність тотожності аж ніяк не заважає перекладу виконувати ті ж комунікативні функції, для виконання яких був створений текст оригіналу.

Специфіка перекладу, що відрізняє його від всіх інших видів мовного посередництва, полягає в тому, що він призначається для повноправною заміни оригіналу і що рецептори перекладу вважають його повністю тотожним початкового тексту.