Вступ

Переклад є одним з найдавніших видів людської діяльності, це складний і багатогранний процес. Зазвичай кажуть про переведення «з однієї мови на іншу», але, насправді, в процесі перекладу відбувається не просто заміна однієї мови іншим. У перекладі стикаються різні культури і традиції, різні склади мислення, різні літератури, різні епохи і різні рівні розвитку.

Завдання будь-якого перекладу - це передати засобами іншої мови цілісно і точно зміст оригіналу, зберігши його стилістичні та експресивні особливості. Переклад повинен передавати не тільки те, що виражено оригіналом, але й те, як це виражено в ньому. Ця вимога стосується як до всього переводу даного тексту, так і до окремих його частин. Для визначення ступеня спільності змісту (смислової близькості) оригіналу та перекладу були введені поняття еквівалентності та адекватності.

Виходячи з ідеї всебічного опису перекладацької діяльності в одній моделі, В.Н. Комісаров запропонував теорію рівнів еквівалентності. В її основі лежить припущення, що відносини еквівалентності встановлюються між аналогічними рівнями змісту текстів оригіналу та перекладу.

Одним з завдань перекладача є максимально повна передача змісту оригінала і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу та перекладу є вельми значною. Необхідно розрізняти потенційно досяжну еквівалентність, під якою розуміється спільність змісту різномовних текстів, що дозволяється різницею між мовами, якими створені ці тексти; та реальну перекладацьку еквівалентність – реальну смислову близькість текстів оригіналу та перекладу, що досягається перекладачем в процесі роботи. В кожному окремому перекладі смислова близькість до оригіналу досягається у різному ступені та різним способами.

Можливість повного збереження у перекладі змісту оригіналу обмежується певним чином майстерністю перекладача та іншими суб’єктивними чинниками, але передусім неминучими відмінностями в системах вихідної та цільової мов (об’єктивний чинник). Тому перекладацька