семантичної системи, перекладаючи, аби підкреслити цю обставину, ми вживали термін «концепт» [4; 362]. Можемо припустити, що в радянській мовознавчій науці визначений термін як лінгвістична категорія з’явився внаслідок полісемії співзвучного англійського терміна для позначення одного зі значень вітчизняного терміна «поняття», що виділилося в окремий термін семантики.

На сучасному етапі розвитку лінгвістики термін набуває поширення та теоретичного обґрунтування. Так, серед його дослідників відомі Ю.Степанов, Н. Арутюнова, Н. Рябцева, Б. Борухов, Р. Розіна, О.Кубрякова, С. Нікітіна, Т. Радзієвська, А.Вежбицька, В.Телія та інші.

           Існує думка, що «концепти не тільки мисляться, вони переживаються. Вони – предмет емоцій, симпатій і антипатій, а іноді і зіткнень. Концепт – основний осередок культури в ментальному світі людини». [10; 43]. До основних ознак концепту відносять «образні асоціації, існування протягом тривалого історичного періоду, відсутність жорстко детермінованого зв’язку з реальною дійсністю та непокорою законам логіки» [4; 66].

           На сучасному етапі розвитку когнітивної лінгвістики поняття «концепт» можемо зустріти у такому розумінні: «Поняття (концепт) – явище того ж порядку, що і значення слова, але розглядається в дещо іншій системі зв’язків; значення – у системі мови, поняття – у системі логічних відношень і форм, що досліджуються як у мовознавстві, так і в логіці» [13; 383]. Тобто різниця між значенням і концептом убачається у пов’язаності першого зі знаком, одиницею мови. Концепт може бути представлений знаковою формою, але використовується посередництвом вербалізованих компонентів. Ширше визначення концепту, на нашу думку, подають автори видання «Краткий словарь когнитивных терминов», де концепт – «це термін, що служить для пояснення одиниць ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості та тієї інформаційної структури, яка відбиває знання і досвід людини: оперативно-змістова одиниця пам’яті, ментального лексикону,