ВСТУП

Найдавнішою та найактуальнішою проблемою агропромислового виробництва є оптимальне забезпечення населення планети продуктами харчування. За останні 70 років ХХ століття населення нашої планети потроїлось і сягає 6 млрд, щорічно збільшуючись на 85 млн жителів, а при цьому приріст виробництва продуктів харчування вистачає лише на половину. За прогнозами експертів ООН до 2040 року воно зросте до 9,2 млрд осіб, що потребує дворазового підвищення виробництва продуктів харчування. Сучасна агросфера для цього використовує три способи: додаткове розорювання земель; підвищення врожаю за допомогою добрив, пестицидів і гідромеліорації; впровадження нових культур, їх сортів і гібридів, порід худоби і бактеріальних препаратів, одержаних методом генної інженерії. Проте частина цих факторів уже обмежені. Так, лише 3% території Європи залишається вільною від присутності людини. Крім того у світі щорічно внаслідок недосконалої агротехніки втрачається близько 10 млн га землі. Ерозія ґрунтів є найбільш поширеною з усіх видів їхньої деградації. За даними ООН внесок водної ерозії у руйнування ґрунтів складає 56%, вітрової – 28%. Тому лише 1/5 приросту рослинницької продукції в світі одержують за рахунок розширення посівних площ, решту – завдяки росту врожаїв сільськогосподарських культур.

Система удобрення окремих культур при їх чергуванні в сіво­зміні — це план застосування органічних і мінеральних добрив, в якому визначено норми, форми, строки і способи їх застосуван­ня з урахуванням запланованої врожайності, біологічних особли­востей культур залежно від виробничих властивостей грунтів, добрив, кліматичних умов і технології вирощування.

  Система удобрення окремих культур у сівозміні повинна вклю­чати: правильне нагромадження, зберігання і використання ор­ганічних, мінеральних і вапняних добрив та матеріалів для гіп­сування солонцюватих ґрунтів; строки і способи їх внесення під окремі культури відповідно до технології вирощування; поєднан­ня основного удобрення з припосівним та з підживленням [5].