Значення більшості авторських композитів розкривається за допомогою семантики їхніх компонентів. У номінаціях такого типу актуалізуються найбільш найбільш характерні риси позначуваного об’єкта.

         3.1.5. С л о в о с к л а д а н н я. Виразною стильовою ознакою поетичного мовлення поч. XXІ ст. є активне вживання юкстапозитів – складених номінацій на зразок: вершина-інтер’єр (М. Шунь), видих-вдих (Е. Євтушко), грай-головоломка (В. Рябий), гульвіса-сова (В. Баранов), диво-хмара (В. Баранов), диво-радість (І. Вітюк), душа-селянка (П. Перебийніс), місто-автор (М. Шунь), що зумовлено можливістю таких слів у лаконічній формі виразити значний семантичний обсяг. Окрім того, вони є експресивнішими порівняно з синтаксичними словосполученнями, пор.: хустина-цвіт (А. Миколаєнко) – хустина, як цвіт; мед-звук (О. Шнайдер) – звук, як мед. Надзвичайно поширеними є юкстапозити-іменники в поетичному словнику сучасників: авто-місто (М. Шунь), диво-ручай (О. Шнуренко), диво-сон (О. Федяй), друг-сторінка (М. Григоренко), картинка-хмара (В. Баранов), кружальце-листок (А. Спірідончева), місяць-оксамит (Р. Бойчук), отара-хмара (В. Баранов), розкішниця-лоза (Р. Кудлик), світ-ярмарок (О. Стусенко), сережка-вишенька (О. Ковальчук), тройка-птиця (Л. Талалай), трин-зело (С. Ренар), твань-болото (Л. Талалай), хмара-мемуар (В. Баранов) та ін.

            У сучасному мовознавстві юкстапозити визначаються як складні слова, утворені шляхом поєднання у межах однієї номінативної одиниці двох (зрідка більше) слів [50, с. 810]. Переважно в одне складне найменування об’єднуються два узуальні слова. Серед індивідуально-авторських складених слів трапляються юкстапозити, один із компонентів яких виражений теж новотвором поета, напр., казка-дзеркалення (А. Спірідончева), де казка – узуальне слово, а дзеркалення – авторське, чи трин-зело (С. Ренар), де авторським є компонент трин. Об’єднання в одній номінації узуального й оказіонального слів з мовленнєвою моделлю і загалом свідчить про невичерпні можливості словотворення.