На думку З. І Олійник, ці досліджувані компоненти хоч і є граматично несамостійними, і несуть тільки певну додаткову інформацію щодо основного тексту, але насамперед, вони відіграють ще й дуже важливу і потрібну текстоорганізуючу функцію, без якої, певною мірою, будь-який текст не зміг би існувати, зокрема, і реферативний. [4, 8]

Аналізованій темі також присвятили свої наукові праці
І. Р. Вихованець «Граматика української мови. Синтаксис»,
А. П. Грищенко «Сучасна українська літературна мова», Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко «Українська мова», І. К.  Білодід «Сучасна українська літературна мова». Та на жаль, ролі вставних та вставлених конструкцій в реферативних текстах, у згадуваних вище працях, приділено невелику увагу. Але теоретичні засади, викладені в них, проаналізовано та синтезовано в даній роботі, щоб представити цілісну картину вирішення поставленої проблеми та подати власну думку на її розуміння.

Під час підготовки роботи, опрацьовано також значну кількість праць, присвячених саме реферативному текстові, серед них монографії В. И. Соловйова, А. Є. Мільчина, Н. М. Сікорського. Роботи цих учених і багатьох інших дають можливість усім, хто цікавиться даним питанням, зрозуміти, що насправді є реферат. Адже нині цей жанр науково-технічної інформації має досить широку читацьку адресу. Він може бути використаний як і вченими-дослідниками, так і аспірантами чи студентами. Реферат дає можливість споживачу інформації більш виразно, зрозуміло, ніж на основі одного лише бібліографічного опису чи навіть анотації, вирішити, чи потрібно звертатися читачеві безпосередньо до першоджерела.

Для реферативного тексту характерна специфічна літературна форма, яка відзначається суворою послідовністю викладу, постійністю структури, обов’язковою лаконізацією мови. Адже реферат – семантично-адекватний, обмежений малим обсягом виклад