- переважання в рослинному покриві трав’янистих форм над чагарниковими і деревними;

- відсутність природних перешкод для поверхневих водотоків у вигляді масивів чагарників, лісів, тощо.

Яри, як і інші флювіальні форми рельєфу, широко розповсюджені на рівнинах, що перебувають в умовах достатнього атмосферного зволоження. Виразнішими є на рівнинах денудаційних, де кристалічні породи фундаменту близько підступають до денної поверхні, а розлами у них формують складну блокову структуру, що чітко віддзеркалюється в рельєфі.

Яри мають деякі регіональні відмінності. Скажімо, яри Рівнинного Криму чи Подільської височини, де основними осадовими породами є малосипкі вапняки і гіпси, є переважно вузькими і глибокими. Яри Придніпровської височини - широкі, неглибокі й плоскодонні (близьке залягання кристалічних порід фундаменту (першочергово, гранітів) не дозволяє їм сильно врізатися).

В Україні яри найпоширеніші у лісостеповій і степовій ландшафтних смугах. Хмілянський яр — найбільший в Україні, завдовжки понад 8 км і завглибшки 70 м. В Луганську є «Красний Яр» який  розташований на глинистих берегах ріки Северский Донец.

Ще одним небезпечнім процесом є площиний змив. Площинний змив видалення частинок ґрунту або верхнього шару кори вивітрювання талої або дощовою водою, що стікає по схилу у вигляді більш-менш суцільної пелени глибиною до декількох сантиметрів. Зазвичай поєднується з лінійним мелкоручейковим стоком і змивом. Зноситься вниз по схилу матеріал тимчасово затримується, потім знову втягується в рух і відкладається в нижній частині схилу і біля його підніжжя, утворюючи плащ делювія (від латинського «Делювій» - змиваю ). В результаті поверхневого змиву схил виполажуется.

Інтенсивність змиву визначається сукупністю різних факторів: кількістю атмосферних опадів і їх інтенсивністю, щільністю захисного рослинного покриву, здатністю ґрунтів до поглинання та фільтрації води, механічним складом ґрунтів, крутизною і довжиною схилу.