Основна і визначальна сторона особи людини зводиться до її суспільної сутності, яка складається під впливом суспільства, членом котрого вона є. Особа – це продукт і суб'єкт суспільних відносин, сукупність останніх. Ідея людини обов'язково передбачає оточення інших людей, з якими вона життєдіє, вступаючи у різні відносини з ними. Життя людини поза суспільством також неможливе, як неможливе життя рослини, висмиканої із землі і кинутої на голий гранітний камінь.

Тому бути особою для живого людського організму означає бути наділеною свідомістю і самосвідомістю, володіти здатністю пізнавати як зовнішній світ, так і свою власну природу; бути суб'єктом власної життєдіяльності (предметної діяльності), суб'єктом спілкування; вступати у різні суспільні відносини і контакти з навколишнім світом. Завдяки цьому людина одержує можливість поводитися і діяти розумно.

У зв'язку з цим не є особою дитина у перші роки свого життя. У цей незначний проміжок часу вона являє собою індивідуума – окрему особень роду людського, наділену тілесною організацією і елементарними здібностями. Вона стає особою лише тоді, коли поступово перетворюється на суб'єкта предметної діяльності і суспільних відносин. До цього в ній тільки проглядається особа. Не є особистостями також неосудні особи, які не можуть усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, недоумства або іншого хворобливого стану психіки [23, 62].

В загальнотеоретичному плані здавна обговорюється питання про співвідношення біопсихологічного і соціального в особі людини. Відповідь на нього іноді надається спрощено і однозначно.

Деякі автори – представники біологізаторства (панбіологізму) – перебільшують значення природного і природженого в людині, зменшуючи соціальні початки в ній, віддають перевагу генам, а не соціуму. Інші дослідники – прихильники пансоціологізму – пояснюють поведінку людини в основному соціальними факторами, ігноруючи біологічну сторону особи людини.

Протиставлення різних складових особи людини навряд чи є правильним і конструктивним з огляду на той факт, що біологічне і соціальне в людині існують у нерозривній єдності, взаємозв'язку і взаємозумовленості. Тому помилковими є як однобічна біопсихологізація особи, так і однобічна соціологізація даного поняття. Тим більше, що частка тієї та іншої складової особи в окремих формах поведінки людей часом відрізняється, не збігається за своїм обсягом і зміщується в той чи інший бік.