ІІ. Творча спадщина поета

Творча спадщина Пушкіна надзвичайно велика, багатогранна та різноманітна. У російській літературі навряд чи знайдеться поет рівноцінний Пушкіну. Він виявив свій талант у прозі, поезії та драматургії, літературній критиці, журналістиці, історичній науці.

Пушкін дуже добре відчував перебіг часу – й історичного, й особистого, й біографічного, можливо, саме тому прожив таке коротке життя.

На період навчання в ліцеї припадають перші проби пера поета і саме там відбулася його своєрідна посвята в поети. На 1812–1817 роки припадає період його формування як поета свого часу. Стає учасником літературного угрупування «Арзамас» та відвідує засідання «Зеленої лампи». Знайомиться з декабристами, що накладає відбиток на його творчість.

У 1818–1820 роках пише низку віршів, які близькі настроям декабристів (ода «Вольність», вірш «Село», послання «До Чаадаева»).

Пушкін пише поему «Руслан і Людмила» у 1820, яка пережила захоплення і гостру критику.

1820-1823 роки охоплюють південний романтичний період творчості. Центральне місце в цьому періоді займають поеми «Кавказький бранець», «Бахчисарайський фонтан», «Брати-розбійники», «Цигани».

У творчості Пушкіна прослідковуємо рух від романтизму до реалізму й поступове утвердження останнього. Вражає не тільки надзвичайно широке коло тематики, жанрів, літературних родів, але й тяжіння до циклічності.

1834 рік став важливим у житті Пушкіна : з’являються філософські теми, поет замислюється над сенсом життя, пише «Маленькі трагедії», «Повісті Бєлкіна». Світське товариство не прощає поету його геніальності, він гине у молодому віці і його творчість завершується, але Пушкін, ніби відчуваючи смерть, пише вірш «Я пам’ятник собі поставив незотлінний» і цим увіковічнює себе назавжди.