Загальні відомості про сліпоту та слабозорість

Сліпота — двостороння невиліковна повна відсутність зору (0) або

залишковий зір (гострота зору: світловідчуття 0,03—0,04 включно з

корекцією на кращому оці, або звуження поля зору до 10° на кращому оці

незалежно від гостроти зору). У таких випадках користуються терміном

тотальна сліпота. При збереженому світловідчутті на рівні відмінності

світла і темряви або залишкового зору, що дозволяє порахувати пальці руки

близько до обличчя, розрізняти контури, силуети і кольори предметів

безпосередньо перед очима, говорить про практичну сліпоту. Слабкобачення

— гострота зору кращого ока з корекцією зору становить 0,05—0,04, що

дозволяє бачити за сприятливих умов, коли до зору не ставиться високих

вимог.

До сліпоти приводить багато причин: уроджені дефекти структур ока, інфекційні захворювання, запалення і травми очей.

Для педагога суттєве значення має час порушення зорової функції: народився учень сліпим чи втратив зір у певному віці, в якому віці це сталося. Психомоторний розвиток сліпонароджених дітей підпорядковується тим самим закономірностям, що і здорових, але має свої специфічні особливості. Відсутність можливості візуально сприймати ознаки предметів і явищ, орієнтуватися у просторі призводить до бідності чуттєвого досвіду і в результаті — до порушення взаємодії сенсорних та інтелектуальних функцій, гальмує розвиток образного мислення. Відсутність зору приводить до зниження мотивації орієнтовної діяльності, до редукції безумовного орієнтування пошукового рефлексу та загальної загальмованості. Так, вже у грудних дітей у зв'язку з відсутністю стимулів до хапальних рухів, потягувань, повзання і вставання сліпота призводить до пасивності й малорухливості. Практика показує, що період повзання у сліпонароджених затягується іноді аж до шкільного віку. Значно (на 2—3 роки) затримується вертикальне положення тіла та оволодіння ходьбою. Викликані відсутністю зору невдачі в руховій активності приводять до закріплення пов'язаних із