Роботодавці – фізичні особи наділені статутними правами та обов’язками. Зокрема, основним правом роботодавця – фізичної особи є право вимагати виконання працівником роботи, обумовленої у трудовому договорі. До обов’язків роботодавця належать: обов'язок дотримуватися норм законів, інших нормативних актів, в тому числі локальних, присвячених правовому регулюванню праці; забезпечувати безпечні і нешкідливі умови праці, які відповідають вимогам нормативних актів з охорони праці; здійснювати загальнообов'язкове соціальне страхування; надавати роботу, обумовлену трудовим договором, забезпечивши умови для її належного виконання; виплачувати працівнику заробітну плату; у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати  укладений у письмовій  формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання, та інші.

Натомість, дослідження працівника, як сторони трудового договору дало можливість зробити висновок про те, що правовий статус працівників містить такі складові елементи як трудова правосуб’єктність, юридичні гарантії дотримання основних трудових прав, свобод і законних інтересів працівника, а також відповідальність працівника за неналежне виконання або невиконання своїх обов’язків.

Змістом трудової правосуб’єктності працівника є його здатність до праці, яка невіддільна від людської особистості, а тому може бути реалізована лише особисто працівником.

Гарантії та обмеження, які встановлені чинним законодавством, повинні поширюватись і на відносини працівника з роботодавцем – фізичною особою.

Основними правами працівника, який працює за трудовим договором з фізичною особою – роботодавцем є: право працівника на фактичне виконання роботи відповідно до укладеного трудового договору і обов'язку роботодавця надати таку роботу, право працівника на отримання винагороди за працю і відповідний обов'язок роботодавця виплачувати працівникові