Вступ

Оподаткування є одним із найскладніших економічних механізмів, що має подвійний характер. З одного боку, у ньому проявляються інтереси держави, з другого - інтереси платників податків: суб’єктів  господарювання і громадян. Цілком зрозуміло, що інтереси у багатьох випадках не збігаються один одному.

Для держави податки – це необхідне джерело фінансування суспільних витрат, тому фіскальні інтереси держави полягають у збільшенні податкових надходжень. Водночас з позицій держави існує ще один бік податків, що є наслідком реалізації їх регулівної функції. За допомогою податків держава може зацікавити платників здійснювати ті дії, які відповідають інтересам суспільства (наприклад, стимулювати інноваційну діяльність підприємств або затрати соціального характеру) або утримуватися від діяльності, яка не відповідає цим інтересам (введення акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби). Загальнодержавні інтереси реалізуються в податковій політиці держави, основним сенсом якої є встановлення загальних правил податкової гри.

З погляду платників податків – як юридичних, так і фізичних осіб - податкові платежі, власне кажучи, є витратами, причому витратами явно непродуктивного характеру. Водночас повністю виключити такі витрати у межах чинного податкового законодавства неможливо, оскільки згідно зі ст.67 Конституції України кожний зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, але знизити абсолютну  величину податкових витрат, не порушуючи при цьому норм чинного законодавства – завдання цілком вирішуване. Річ у тім, що платникові надано свободу  вибору варіанта господарської діяльності (згідно зі ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності), а різні варіанти здійснення діяльності спричиняють різні податкові наслідки. Саме цим обумовлена можливість активної  податкової політики менеджменту на мікрорівні.