У випадках, коли процес виробництва продукції вимагає тривалого часу (наприклад, при виготовленні сирів, лікерів і т.п.), на вартість запасів можна віднести й деяку величину процентних виплат.

Відповідно до італійського законодавства компанія може володіти (мати в активі) не більш ніж 10% від усього заявленого акціонерного капіталу. На ці акції не провадиться виплата дивідендів, а права голоси резервуються доти, поки акції не знайдуть іншого власника. У звітності їх відображають за ціною придбання.

Важливу роль у бухгалтерській практиці має створення резервів під безнадійні борги. В Італії дозволено щорічно відносити на такий резерв 0,5% загального обсягу дебіторської заборгованості. Коли обсяг резерву досягає 5%, подальше його збільшення забороняється. Безнадійний борг підлягає списанню за рахунок цього резерву.

Цивільне законодавство Італії дозволяє будь-яким способом перераховувати статті, виражені в іноземній валюті, однак для цілей оподатковування всі підприємства зобов'язані користуватися курсом, що зложився на кінець фінансового року. Негативні курсові різниці віднімають із оподатковуваного прибутку.

Практика відкладеного оподатковування на італійських підприємствах украй рідка. Збитки, отримані компанією, можуть бути віднесені на майбутні прибутки протягом п'ятирічного періоду.

Діюча нині ставка податку на прибуток компаній становить 37%. Вона може бути знижена до 27%, якщо компанія не прибігає до позик, а фінансується із власних коштів. Всі компанії зобов'язані також платити місцевий податок, що становить 4,25% від величини доданої вартості за винятком видатків на оплату праці.

Консолідовану фінансову звітність в Італії донедавна практично не становили. В 1991 р. вимога про подання консолідованих групових звітів було включено в законодавство відповідно до 7 Директиви ЄС. Однак через те, що основну масу підприємств становлять малі й середні фірми, що належать індивідуальним власникам, практика складання консолідованих звітів у країні невелика.