В центрі уваги знаходиться також проблема встанов­лення правових гарантій захисту іноземних інвестицій.

Іноземні інвестори, не відчуваючи себе достатньою мірою захищеними нормами внутрішньодержавного права, від­дають перевагу укладенню додаткових угод із відпо­відними стабілізуючими положеннями, а також прагнуть встановити порядок вирішення спорів шляхом звернення до міжнародного арбітражу, а не до національних судів. Держави, що імпортують капітал, протягом довгого часу без великого бажання зверталися до такого способу ви­рішення спорів, роблячи переважно наголос на гарантіях захисту своїх інвестицій з боку національних законів приймаючих держав. Оскільки ці закони постійно змі­нюються, в цілому зберігається нестабільність правового регулювання захисту іноземних інвестицій. Тому на між­народному рівні необхідно створити таку систему, за якої як приймаюча держава, так і інвестори будуть належним чином захищені.

Ще однією важливою проблемою міжнародно-право­вого регулювання іноземного інвестування, практичне вирішення якої на сьогодні значно ускладнене, є пробле­ма виконання державою рішень міжнародного арбі­тражу з інвестиційних спорів. Вашінгтонська конвенція 1965 p. встановлює обов'язковий характер всіх арбітраж­них рішень, залишаючи національним законам учасників конвенції вирішення проблеми їх виконання Однак, оскільки законодавство багатьох країн визнає імунітет інших держав, в тому числі у відношенні до їх майна, то практично неможливо одній державі приймати такі рі­шення проти іншої держави.

Особливістю міжнародно-правового регулювання іноземного інвестування є те, що в міжнародних кон­венціях відсутнє таке поняття, як «інвестиції», що по­в'язано із нерівномірністю та непередбачуваністю роз­витку світових господарських відносин. Поняття «ін­вестиції» визначається, як правило, в національних за­конах держав, які потім можуть використовуватися у разі необхідності.