Після набрання чинності 01.07.2000р. П(С)БО 7 «Основні засоби» інформації про МНМА побільшало, але чітких правил розмежування власне основних засобів та МНМА не було. Згідно із Законом про бухгалтерський облік, облікову політику кожне підприємство визначає самостійно. Про самостійність встановлення вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів, сказано і в п.5.2 П(С)БО 7 «Основні засоби». Не встановлені відповідними органами облікові критерії вартості об`єктів для включення до складу МНМА підприємство має визначати у своєму внутрішньому документі-наказі про облікову політику. У ньому підприємство і повинно вказувати критерії для визначення строку корисного використання тих чи інших предметів, оскільки один і той самий предмет для різних підприємств може бути різним об`єктом обліку [49,с.87].

Згідно із Законом № 1957 абзац другий пп.8.2.1 ст. 8 Закону про прибуток викладено у новій редакції. Відповідно до неї витрати на придбання матеріальних цінностей вартістю не вище 1000грн., що призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відносять до складу валових витрат у загальному порядку [7,с.7].

Податкова «малоцінка». Так насторожено, хоча й з певною мірою зневажливості вже понад два роки називають цей своєрідний об`єкт обліку українські бухгалтери.

До податкової «малоцінки» належать предмети, які відповідають визначенню, що міститься у пп. 8.2.1 ст.8 Закону про прибуток. Відповідно до цього підпункту до складу податкової «малоцінки» входять матеріальні цінності, які відповідають одночасно двом критеріям:

- строк їх передбачуваного корисного використання становить понад рік;