Розділ 4. Економічний механізм природокористування

4.1. Теоретичні основи оцінки екологічного збитку

Під економічним збитком від деградації навколишнього середовища розуміється грошова оцінка негативних змін у навколишньому середовищі в результаті її забруднення якості і кількості природних ресурсів, а також наслідків таких змін. Екологічний збиток і його наслідки можуть виявлятися у всіляких видах і областях: погіршення здоров'я людини через споживання забрудненої води і забруднення повітря (соціальний збиток), зниження врожайності в сільському господарстві на забруднених викиду промисловості землях, зменшенням термінів служби устаткування через корозію металів тощо. Звичайно при зміні збитку природі спочатку виявляються зміни погіршення в натуральних показниках, а потім дається їх екологічна оцінка [31]. У теоретичному плані досить добре вивчений такий вид збитку як економічний збиток від забруднення навколишнього середовища. Він разом з витратами на запобігання забруднення складає екологічні витрати виробництва. Маються і практичні підходи до розрахунків збитку. У 80-і pp. у країні була розроблена досить проста методика оцінки збитку (автори К.Г. Гофман, О.Ф. Балацкий і ін.), що зв'язує натуральні показники обсягів викидів, їхня небезпека, регіональні особливості з економічними показниками. Однак дана методика викликала ряд зауважень як практичного, так і теоретичного характеру. Так що до її використання треба відноситися диференційовано й обережно [8]. Досить складно прямо співвіднести величину еколого-економічного збитку з традиційними в теорії внутрішніми і зовнішніми екстернальними витратами.

Часто величину економічного збитку природі співвідносять тільки з екстернальними витратами, збитком для суспільства. Однак в еколого-економічний збиток для суспільства входить і частина внутрішніх витрат виробника. Наприклад, якщо в результаті нераціонального використання фермер деградує власну землю, те з формальної точки зору екстерналії (локальні) не виникають, тому що на суспільство не покладаються додаткові витрати. Однак очевидно, що фермер повинний збільшити внутрішні витрати для компенсації зниження родючості - закуповувати і використовувати більше мінеральних і органічних добрив, збільшувати енергетичні витрати та ін. Має місце і виникнення тимчасових екстерналій, коли за деградацію землі повинне розплачуватися наступне покоління, використовуючи більше засобів виробництва або освоюючи замість землі, що деградувала, інші ділянки. Тим самим з позиції охорони навколишнього середовища у витрати на мінімізацію еколого-економічного збитку доцільно включати всі екстернальні витрати плюс частина (приріст) внутрішніх витрат виробника, викликаних погіршенням якості середовища