- хімічний (гідрохімічний, біогеохімічний та ін.);

- геоморфологічний (геодезичний, ерозійний та ін.);

- біологічний (ботанічний, зоологічний, мікробіологічний тощо);

- ґрунтовий;

- гео(еко)системний;

- аерокосмічний.

Особливу різновидність моніторингу представляє біоіндикація, або біомоніторинг.

Найбільш певні та повноцінні результати дає комплексний підхід до оцінки стану навколишнього середовища, який поєднує різні методи моніторингу.

У цілому моніторинг дає фактичні дані, що необхідні для розробки математичних моделей, які дозволяють на основі комп'ютерної техніки робити узагальнення та порівняння, розроблювати прогнози і оперативно використовувати заходи запобігання деградаційним процесам, що намітилися. На глобальному рівні ці прогнози виконують такі організації, як «Римський клуб», створений у 1968 році А.Печчеї та «Всесвітня вахта», що існує з 1984 року та очолюється Л.Брауном.

Нерідко результати моніторингу оформлюють у вигляді екологічних карт.

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створена система державного моніторингу навколишнього природного середовища.

4. Екологічне нормування – поняття

Поняття норми в людському суспільстві існувало завжди. Первісна людина спочатку інтуїтивно, а потім свідомо добувала собі певну кількість їжі. Давні єгиптяни будували свої піраміди за строго визначеними розмірами. Наше сучасне життя взагалі неможливе без стандартів (тих самих норм) у будь-якій галузі науки чи господарства. Екологія не є винятком з цього правила. Нормування взаємовідносин між суспільством та природою набуло нині важливого значення