.

Позицію Ташкента щодо ГУУАМ можна пояснити значними геополітичними змінами в Євразійському регіоні, що виявилося зокрема в новій конфігурації відносин Росія — США, Росія — НАТО, а також Узбекистан — НАТО. На демарш узбецької сторони блискавично відреагувало російське зовнішньополітичне відомство, нагадавши Ташкенту про можливе повернення в Договір про колективну безпеку (ОДКБ).

Водночас тільки у березні 2006 р. президент Узбекистану підписав відповідний указ про вихід країни з об'єднання. Партнери Узбекистану по ГУАМ виважено поставилися до рішення узбецької сторони: на їхнє переконання, виходити або набувати членства в міжнародній організації є суверенним правом кожної держави, водночас не виключили, що Узбекистан також зацікавлений у забезпеченні охорони транспортних коридорів.

Важливою віхою у поєднанні зусиль країн ГУАМ виявився ялтинський саміт (19-20 липня 2002 р.), представлений главами держав країн об'єднання. Нагадаємо, що підготовка до саміту розпочалася задовго до його проведення. 18 червня у Києві відбулася зустріч із послами країн ГУАМ, 1 липня — нарада міністрів закордонних справ країн членів ГУАМ у Баку, 2 липня засідання міністрів закордонних справ країн ГУАМ, 17–18 липня засідання в Ялті Комітету національних координаторів (КНК) ГУАМ, де було укладено Декларацію про спільні зусилля для забезпечення стабільності і безпеки в регіоні, Положення про Раду міністрів закордонних справ, Рішення про статус спостерігача діяльності ГУАМ і Заключне комюніке саміту.

Розглядалися такі документи: Угода про створення зони вільної торгівлі, Тимчасове положення про Інформаційний офіс ГУАМ, Угода про співробітництво у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю й іншими небезпечними видами злочинів, Протокол про співробітництво в галузі культури на 2002–2005 рр., Угода про створення Ділової ради ГУАМ. 20 липня 2003 р. на засіданні глав держав було обговорено перспективи розвитку і взаємодії ГУАМ, розглянуто і підписано низку документів.