Перший — це поступова інтеграція нашої держави в європейські та трансатлантичні структури з метою входження до європейського економічного простору. До головних завдань цього напрямку можна віднести передусім налагодження відносин з Європейським Союзом (далі — ЄС). За статусом та функціями згадане міжнародне об’єднання суттєво відрізняється від інших міжнародних організацій. У його рамках вирішуються питання як внутрішнього, так і зовнішнього економічного розвитку держав-учасниць. Країни, які бажають стати членом цього інтеграційного об’єднання наднаціонального характеру, повинні мати економіку, що відповідає певним ринковим критеріям.
Що стосується нашої країни, то кризові явища в її економіці, недосконала правова база гальмують просування України шляхом ринкових реформ, а тому унеможливлюють її входження до ЄС у найближчі роки. Разом із тим перспектива розвитку відносин між Україною та ЄС існує і зараз. Підписання 14 червня 1994 р. Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (набула чинності у березні 1998 р.) створило для цього сприятливі умови. Можна констатувати і той факт, що ЄС також шукає шляхи зближення та поліпшення двостороннього співробітництва з Україною. Нині активно розвивається договірно-правова база економічних відносин Україна — ЄС, яка дає можливість регулювати їх на міжнародно-правовому рівні. Зокрема, були підписані: Угода про торгівлю текстильною продукцією (1993 р.); Тимчасова угода про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею, між Україною, з одного боку, та Європейським Співтовариством, Європейським Співтовариством з вугілля і сталі, Європейським Співтовариством з атомної енергії, з іншого (1995 р.); Угода про торгівлю деякими сталеварними виробами (1997 р.); Угода про співробітництво в галузі керованого термоядерного синтезу та в галузі ядерної безпеки (1999 р.); багатостороння Рамкова Угода про інституційні засади створення міждержавної системи транспортування нафти та