По-перше, в суспільно-економічному плані розвиток їхніх господарств базується на капіталістичному способі виробництва і, незважаючи на еволюцію форм власності, приватна я форма була і залишається провідною (насамперед корпораційною, тобто акціонерною). Товарні відносини, які поширюються на всі фактори виробництва, стають всеосяжними і юридичне рівноправними товарно-грошовими відносинами між власниками засобів виробництва і найманими працівниками. Врешті-решт на сучасному етапі національні господарства промислове розвинутих країн функціонують як ринкові економіки. По-друге, промислове розвинуті країни характеризуються високим рівнем економічного розвитку. Реалізація визначальної мети виробництва в умовах конкуренції — отримання прибутку — спонукає до введення нової техніки та підвищення продуктивності праці, що у свою чергу веде до здешевлення продукції, роз­ширення ринків збуту, стимулює зростання виробництва та економіки в цілому Дослідження, проведене Глобальним інститутом Міккінзі на основі аналізу дев'яти провідних галузей виробництва в 1990 р., показало, що найвищою продуктивність праці була на американських підприємствах: на японських та німецьких вона складала лише 83 % від рівня американських. Хоча в деяких галузях Японії, де діють глобальні ТНК (виробництво автомобілів, побутової електроніки та ін.), продуктивність праці перевищувала американську.

У ФРН лише у виробництві сталі та харчовій промисловості рівень продуктивності праці сягав американського і навіть трохи перевищував його. Порівняння продуктивності праці у промислове розвинутих країнах та в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою вказує на величезне відставання двох останніх груп. По-третє, соціально-економічну зрілість промислово розви­нутих країн відображають кардинальні зміни соціальної структури суспільства порівняно з іншими підсистемами світового господарства. Класові відносини, що сформувалися раніше, характеризуються безперервною зміною економічного і соціального стану багатьох груп і прошарків населення у напрямі численних відхилень від чіткого класового поділу. Серед робітничого класу особливо швидко зростає та його частина, яка зайнята переважно нефізичними видами праці. Відмітною рисою економічної діяльності буржуазії є використання найманих менеджерів і фахівців, котрих самих можна віднести до буржуазії або середнього класу, який дедалі більшою мірою стає основою громадянського суспільства. По-четверте, весь попередній розвиток західних країн привів не просто до існування громадянського суспільства, в якому відбулося обособлення людини, людини самої по собі, універсальної особистості, спроможної до самовираження і соціального просування.