З точки зору співвідношення матеріального виробництва і сфери послуг економіка Канади є «міні-дублікатом» економіки США (питома вага населення, зайнятого у сфері послуг, дорівнює 69 %, а в сільському господарстві - всього 3,5 %). За високою часткою сфери послуг у ВНП, на відміну від США, приховується симптом того факту, що відбувається не довикористання природних резервів економічного зростання. Створення при активній участі іноземного капіталу гірничовидобувної, а з початку 60-х років — нафтогазової промисловості суперечить нездійсненності наступного кроку: створенню на цій основі розгалуженого високоефективного обробного сектора. Більш ніж скромний для розвинутої країни внесок обробної промисловості у ВНП (близько 20 %) не може бути показником «постіндустріального» характеру господарської структури Канади, а є відображенням «гіпертрофії третинного сектора економіки».
У Канаді приблизно 80 % робочих місць забезпечує малий бізнес, а серед правових форм його організації чільне місце мають акціонерні підприємства. Щодо малих підприємств, то вони є приватними компаніями з числом зайнятих менше 50 чоловік; 8—12 % з них щорічно банкрутують. На відміну від США, у Канаді яскраво виражені диспропорції національної економіки з точки зору вкладу окремих провінцій у її економічний потенціал. Наприклад, вклад провінції Онтаріо оцінюється в 40 %; до того ж, Онтаріо і Квебек дають 77 % обробної промисловості країни, а Манітоба, Альберта й Саскачеван — більше половини сільськогосподарської продукції і основну частину зернових.