З точки зору співвідношення матеріального виробницт­ва і сфери послуг економіка Канади є «міні-дублікатом» економіки США (питома вага населення, зайнятого у сфе­рі послуг, дорівнює 69 %, а в сільському господарстві - всього 3,5 %). За високою часткою сфери послуг у ВНП, на відміну від США, приховується симптом того факту, що відбувається не довикористання природних резервів еконо­мічного зростання. Створення при активній участі інозем­ного капіталу гірничовидобувної, а з початку 60-х років — нафтогазової промисловості суперечить нездійсненності на­ступного кроку: створенню на цій основі розгалуженого високоефективного обробного сектора. Більш ніж скром­ний для розвинутої країни внесок обробної промисловості у ВНП (близько 20 %) не може бути показником «постіндустріального» характеру господарської структури Кана­ди, а є відображенням «гіпертрофії третинного сектора економіки».

       У Канаді приблизно 80 % робочих місць забезпечує малий бізнес, а серед правових форм його організації чіль­не місце мають акціонерні підприємства. Щодо малих під­приємств, то вони є приватними компаніями з числом зай­нятих менше 50 чоловік; 8—12 % з них щорічно банкруту­ють. На відміну від США, у Канаді яскраво виражені диспропорції національної економіки з точки зору вкладу окремих провінцій у її економічний потенціал. Наприклад, вклад провінції Онтаріо оцінюється в 40 %; до того ж, Онтаріо і Квебек дають 77 % обробної промисловості країни, а Манітоба, Альберта й Саскачеван — більше поло­вини сільськогосподарської продукції і основну частину зернових.