1.           Досвід останнього десятиліття показав, що не реально розраховувати на зарубіжні інвестиції в об'ємах, що дозволяють істотно вплинути на розвиток науки і технологій. Фінансово-економічна криза підтвердила ризик використання іноземного капіталу.

2.           Внутрішній ринок України ще, як правило, не в змозі протистояти конкуренції багатьох зарубіжних товарів.

3.           Недостатньо ефективне управління інноваційними процесами.

4.           Відсутність реальної координації рішень, що приймаються, не дозволяє мати дійсно єдиної державної інноваційної політики і почати її реалізацію.

Наприклад, університети США, як правило, не продають розроблені технології, а передають права на їх використання на основі патентних ліцензійних угод. У деяких наукоємних галузях промисловості частка патентів, що належать університетам, складає 18% (генна інженерія), 12% (молекулярна і мікробіологія), 11% (технологія надпровідності), 10% (фармакологія), 5% (роботи).

Загальний об'єм інвестицій в інновації не має бути менше певної долі ВВП. Світова практика показує, що на підтримку науково-технічного комплексу країни необхідно виділяти бюджетні кошти в розмірі не менше 1% ВВП. Інакше неминуча деградація науково-технічного потенціалу. У США, Німеччині, Японії цей показник складає близько 3%, а у Великобританії і Франції - більше 2%.

У розрізі фінансово-економічної кризи проаналізувавши прибутки підприємств України, ми бачимо що фінансовий результат підприємств від звичайної діяльності до оподаткування (крім малих, сільськогосподарських підприємств та установ, що утримуються за рахунок бюджету) за січень –червень 2009р. становив 8757,9 млн.грн., або 22,4% від обсягу цього показника за січень – червень 2008р.

Прибутковими підприємствами, частка яких у загальній кількості становила 53,9%, отримано 46905,9 млн.грн. прибутку, що на 12,4% менше, ніж за відповідний період 2008р. Основна його частина сформована у промисловості (31,3%).