«методологічний екстремізм», більшість представників сучасного інституціоналізму (К.Поппер, А.Кестлер) поділяють прийняту сучасною наукою думку щодо дуалістичного характеру елементів системи. Кожний елемент має «незалежні» властивості як автономна одиниця, намагаючись їх підтримувати та функціонувати як «ціле», та «залежні» властивості, що визначаються приналежністю елементу до системи (цілого). Таким чином, система визначає властивості складових її елементів, але не повністю, а частково. В свою чергу, властивості системи вбирають в себе характеристики своїх елементів, але мають і особливі властивості, які не представлені в жодному з її елементів.

Згідно з сучасною науковою думкою, економіка розглядається як еволюційна відкрита система, що зазнає постійного впливу зовнішнього середовища (культури, політичних умов, природи тощо) та реагує на них. Тому інституціоналізм відкидає найважливіший постулат неокласичної теорії – прагнення економіки до рівноваги, розглядаючи її як нетиповий та дуже короткостроковий стан. Дія факторів, сприяючих наближенню системи до рівноваги, пересилюється більш потужним зовнішнім впливом, а також внутрішніми (ендогенними) силами, які зароджують в системі стан «напруги», нескінчений процес змін та розвитку.

Інституціональна економіка розглядає такі фактори як сукупність норм та правил (інститутів), за допомогою яких структуруються та спрощуються відносини та взаємодія між економічними суб’єктами.

Згідно цієї теорії людина схильна діяти на основі самопідтримуючих соціокультурних норм (звичок, стереотипів) та загальноприйнятої практики – різноманітних «рутин». Вони стають орієнтиром в дуже складному та мінливому світі, який неможливо пізнати людині.

Таким чином, звички та стереотипи мислення, що поділяє більшість членів суспільства називають інститутом. Інститути спочатку виникають на базі людських інстинктів та найпростіших потреб; сприяючи їх задоволенню, вони набувають самопідтримуючого характеру та, згідно з принципом оберненого зв’язку, формують стереотипи мислення.