Зрозуміло, що таке структурування взаємозв’язку економічного мислення з елементами економічної системи можливе лише на певній стадії наукового пізнання. Насправді ж усі форми прояву, у тому числі й організаційно-економічні форми господарювання, виступають відображенням (хоча і не в дзеркальному вигляді) усіх причиново-наслідкових зв’язків і залежностей.

З цього випливає, що як не можна пізнати раз і назавжди глибинну суть економічної структури і співвіднести її з формами прояву, так не можна сформувати раз і назавжди механізм господарювання. Економічне мислення, як таке, є відображенням зв’язку між суб’єктом і об’єктом, а формується саме за рахунок «перегляду» і визначення залежностей в усій економічній структурі.

Економічне мислення, розкрите як економічне пізнання економічного життя, формується подвійно. З одного боку, його варто аналізувати на рівні формування економічної свідомості теоретичним шляхом, тобто засвоєння, обґрунтування законів і категорій економічної теорії, понять усієї сукупності економічних дисциплін за рахунок різних форм руху економічної інформації (засоби масової пропаганди, різні освітні форми). З іншого боку — на рівні повсякденної свідомості, тобто відтворення економічної структури емпіричним шляхом, із практики економічного життя. Між цими двома рівнями формування економічного мислення маємо те спільне, що зумовлює їхню єдність і не дає змоги жорстко протиставляти одне одному, але маємо і специфіку, що визначає певні грані економічного мислення — теоретичного аспекту й повсякденного прояву.

Єдність теоретичного й емпіричного рівнів економічного мислення визначається взаємозалежним рухом конкретного й абстрактного в пізнанні, зумовленим взаємозв’язком суб’єкта з об’єктом пізнання. Цей процес уявляємо з такою логічною послідовністю: об’єкт пізнання — відтворення його суб’єктом за допомогою мислення у формі елементарних понять — засвоєння їх — відтворення на новій основі об’єкта пізнання — формування розвиненішої системи понять і категорій.