2(11). Програмно-цільові методи планування інновацій

Науковий і практичний інтерес щодо аналізу державної підтримки і регулювання науково-технологічної та інноваційною сферами обумовлюються низкою обставин, зокрема тим, що науковий комплекс має стати ключовим елементом цілісної інноваційної системи.

Основними інструментами прямого державного регулювання вважаються нормативно-правові акти, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені нормативи і ціни, стандарти, ліцензії і квоти, державні бюджетні витрати, ліміти тощо.

Обґрунтування та реалізація стратегічної мети інноваційного розвитку у загальному його розумінні передбачає подальше удосконалення механізмів державного і суспільного регулювання у рамках існуючих інституціональних обмежень структури державного управління.

У механізмі державної політики науково-технологічного розвитку та інноваційної діяльності важлива роль відводиться програмно-цільовому методу управління, ефективність якого підтверджена світовою практикою.

Він дає змогу уникнути вад ринкового саморегулювання та недоліків державного втручання в економіку.

Програмно-цільовий метод планування реалізується через державні цільові комплексні програми – документи, в яких визначені за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекси заходів, спрямованих на досягнення певних цілей. Цілі, на які спрямовуються цільові комплексні програми, зумовлюються стратегією соціально-економічної політики держави, наявністю певної конкретної або кількох суміжних соціально-економічних або науково-технічних проблем. Регулюються законом України «Про державні цільові комплексні програми».

В основу розробки цільових комплексних програм закладаються такі принципи: цілеспрямованість, комплексність, системність, забезпеченість, пріоритетність, економічна безпека, погодженість, своєчасність. Ці програми поділяються на загальнодержавні (національні), державні