Вступ

Сучасні парадигми економічного зростання розвинутих країн здебільшого ґрунтуються на використанні нових наукових знань та інновацій як найважливіших ресурсів сталого економічного розвитку.

Наукові досягнення органічно вливаються в економічні процеси, а результати залежать від ефективності їх взаємодії, зокрема від того, наскільки в масштабах держави успішно функціонує механізм створення, збереження і поширення нових знань, наскільки стають цивілізованими ринкові відносини у сфері обігу об’єктів інтелектуальної власності.

Хоча окремі економічні концепції по-різному інтерпретують роль держави у господарських відносинах, визначають різні аспекти та методи її діяльності в умовах ринкової економіки, але вони, здебільшого, солідаризуються в основному у розумінні необхідності державного впливу на господарські відносини – у ринковій економіці, зміст якої визначається завданнями її діяльності в конкретних економічних умовах.

Разом з тим очевидно, що активна роль держави сама собою ще не гарантує економічного успіху, а функції держави в управлінні інноваційними процесами не передбачають і не повинні передбачати прямого державного втручання в організацію інноваційної діяльності.

В умовах сучасної змішаної економіки обов’язки держави повинні забезпечувати, перш за все, взаємопов’язані інтереси держави і суспільства через ринкові інструменти і державні важелі шляхом створення досить складного механізму реалізації державних функцій.

У зарубіжній економічній літературі впродовж тривалого часу різні автори досліджувати проблеми поєднання ринкових і державних важелів регулювання соціально-економічного розвитку. До прибічників державного регулювання ринкової економіки можна віднести Дж. К. Гелбрейта, Дж. М. Кейнса, К. Маркса, А. Маршала, В. Ойкена